Аналізуючи попередній рік, зазвичай заведено використовувати визначення на кшталт “непростий” чи “сповнений втоми”. Я ж хочу утриматися від подібних дефініцій. Звісно, було складно, і далі може бути ще складніше. Та не варто забувати, що ми живемо в історичні часи, і кожен день приносить динамічні зміни.

До прикладу, якщо спершу вибухи та перекриття незаконно збудованої конструкції, так званого “кримського мосту”, викликали здивування та шквал емоцій, то сьогодні цим майже нікого не здивуєш. 

Після початку повномасштабного вторгнення, не лише ми самі, а й увесь світ почав голосно та впевнено говорити про те, що не може бути поступок в питанні Криму. 

Всі території України, в її міжнародно визнаних кордонах, мають бути звільнені. Без виключень та компромісів. Про це йде мова й у Формулі миру Президента України Володимира Зеленського, яку підтримує все більша і більша кількість країн по всьому світу. Про це ми говорили й під час Третього саміту Кримської платформи та Другого парламентського саміту Кримської платформи, який відбувся минулого року в Чехії. Ми бачимо підтримку міжнародних партнерів у цьому питанні, і ця підтримка лише зростає. 

Отруйна брехня, на якій росіяни будували реальність в окупованому Криму, просочилася назовні. Міф про так званий “російський Крим” був ретельно захований під безліччю шарів пропаганди, викривлення історичних фактів та маніпуляцій, але вистачило лише однієї тріщини, щоб ці вигадки почали розсипатися на очах, демонструючи всьому світу – росіяни це злочинці, які захопили нашу землю, захопили наших людей.

Протягом 2023 року тріщин ставало дедалі більше, а становище окупантів в Криму все хиткішим. І ми говоримо не лише про землю, що “тікала з-під ніг” росіян, ми говоримо й про розклад сил в Чорному морі, який змінився минулого року далеко не на їхню користь.

Ці тріщини дали змогу не лише по-іншому поглянути на ситуацію в Криму ззовні, але й дозволили нашим громадянам, які перебувають під російською окупацією майже 10 років, відчути – звільнення обов’язково буде, а дні окупантів в Криму – полічені.

Далі розповім детальніше про ключові події та виклики 2023 року, що стосуються тимчасово окупованого Криму, наші досягнення та перспективи на майбутній рік.

Не “затишно” і не “по-домашньому”: військова база величиною в Крим

Давно ні для кого не секрет, що росіяни перетворили Кримський півострів у величезну військову базу. Крим, який до окупації асоціювався з відпочинком та сонячними курортами, сьогодні найчастіше потрапляє в новини у зв’язку з вибухами, які окупанти вперто продовжують називати “плановими навчаннями”, а також з величезними втратами Чорноморського флоту, про які ми з вами поговоримо трохи пізніше.

Крим – стратегічно важлива територія для росіян в цій кривавій війні, яку вони розв’язали проти України. Це і логістичний хаб, і місце дислокації російських військових, і шляхи, котрими переправляється військова техніка та особовий склад на новоокуповані території, і місце, куди незаконно переміщується наше цивільне населення, в тому числі й діти.

Зрозуміло, що життя на півострові, який скидається на одну величезну військову базу, матиме свої наслідки. І у 2023 році “бавовна” вродила дуже щедро.

Ми говоримо і про знищення російського комплексу ППО “Тріумф” вартістю 1,2 мільярда доларів, що відбулося 14 вересня. Це і про численні вибухи на залізничних шляхах та мостах, що сполучають Кримський півострів та материкову частину України. І влучання у суднобудівний завод в Керчі. Численні вибухи та перекриття на незаконному “кримському мосту”. Успішна “робота” наших військових велася по казармах росіян, нафтобазах та складах з озброєнням.

І це лише невелика частина від загальної кількості уражень та втрат, яких зазнали окупанти на території Кримського півострова.

Звісно, росіяни панічно стараються приховувати наслідки роботи українських Сил оборони на території окупованого Криму. Та як би вони не намагалися удавати, ніби контролюють ситуацію, ніхто не зможе заперечити той факт, що наші військові у 2023 році робили висадку на півострові й завдавали шкоди окупантам.

А пам’ятником “найкращому у світі ППО” та цілковитій “захищеності” Криму стали руїни штабу чорноморського флоту у Севастополі, що був уражений Збройними Силами України 22 вересня. Наші партизани в Криму нещодавно публікували фото цієї будівлі, яка все ще знаходиться у напівзруйнованому стані, хоч і частково функціонує. І всі ми розуміємо, що це лише початок. Знак, який віщує остаточну руйнацію російського флоту.

Це тріщина, яка торкнулася основи, фундаменту російського міфу. Розкол такої глибини, що його вже не залатати брехнею про “всьо сбілі” та кількома пропагандистськими сюжетами.

Ми бачимо, як серйозно росіяни ставляться до заборони викладати в мережу відео та фото матеріали з роботою ППО чи наслідками “прильотів” в Криму. І це продиктовано не лише заходами безпеки, бо такого рівня контролю немає на території самої росії, до прикладу, в інтернеті можна знайти набагато більше відео з вибухами в білгороді, ніж на окупованих територіях України.

А все тому, що виправдання, які росіяни використали для окупації українського Криму, будувалися якраз на міфі про сильну росію, при якій кримчанам нібито заживеться набагато краще. І якщо обманути жителів Криму їм не вдалося, то цю вигадану “картинку гарного життя” окупанти продовжують транслювати назовні.

Та сьогодні всі ми бачимо, як цей міф про “непереможну росію”, яка начебто прийшла до Криму навічно, лежить похований під грудою каміння на руїнах штабу чорноморського флоту.

А сам флот розпочав свій шлях до неминучого знищення.

Передислокація флоту на дно Чорного моря

Представники експертного середовища, оборонних відомств країн-партнерів, зокрема і Великої Британії, зазначають, що росія не тотально контролює Чорне море, а флот рф за останні пів року скоротився щонайменше на 20%.

Внаслідок надпотужних операцій наших Сил безпеки та оборони, і насамперед Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони, росія змушена відходити від західного узбережжя Чорного моря, відводити свої кораблі, передислоковуватися в новоросійськ, говорити про нову базу у Абхазії (тимчасово окупована територія Грузії).

Завдяки нашим надводним дронам були уражені судна “Адмірал Макаров”, “Іван Голубець”, “Іван Хурс”, “Сергій Котов”, на дно також пішли катери проєкту “Акула” та “Серна”. Наші Сили оборони повністю знищили великий десантний корабель проєкту 775 “Новочеркаськ”. Внаслідок ракетного удару було знищено також і ВДК “Мінськ” та підводний човен “Ростов-на-Дону”. Важким ударом для росіян, в тому числі і їхньому моральному стану, було влучання у ракетний корабель проєкту 22800 “Аскольд”.

А блискуча операція сил ГУР МО дозволила повернути самопідіймальні бурові установки (так звані “вишки Бойка”) “Петро Годованець”, “Україна”, “Таврида” та “Сиваш”, захоплені Росією у 2014 році, під контроль України.

Це не просто перелік уражень, це – наші конкретні кроки до перемоги. І, можливо, не всі наслідки цих дій ми можемо бачити вже прямо зараз, але вони вагомі, вони впливають на ситуацію. До прикладу, завдяки зменшенню присутності росії в Чорному морі, ми мали змогу зробити свій “зерновий коридор”, і сьогодні успішно доставляємо нашу продукцію, в тому числі й до країн Глобального Півдня.

Через новий український “зерновий коридор” від серпня минулого року пройшли понад 200 суден. Понад 7 млн вантажів було експортовано з портів Південний, Одеса та Чорноморськ, з них майже 5 млн тонн – продукція українських аграріїв. Експорт української агропродукції станом на 25 грудня 2023 року зріс на 7% порівняно з минулим роком і становив $22,9 млрд. І такі результати стали можливими саме завдяки діям України в Чорному морі, що змінили положення речей не на користь росіян.

Зараз росіяни багато говорять про нібито невдачі України в контрнаступі, намагаються виставити наші успіхи в Чорному морі як спробу “прикрити” провал. Але і міжнародні експерти, і військові, і політики з досвідом погоджуються, що Крим є ключем для нашої Перемоги. Контрнаступ 2023 року потрібно розглядати ширше, і зауважувати на успіхах у Криму та на морі.

Можливо, деякі процеси відбуваються не так швидко, як хтось очікував.

Можливо, деякі сподівання не виправдались, а плани були вимушені змінитися.

Ми живемо не у блокбастері, мова йде про людські життя, життя наших захисників та захисниць. І розвиток ситуації на фронті залежить від багатьох факторів, в тому числі об’єднаності наших партнерів і від обсягів мілітарної допомоги.

Головне – ми не змінили кінцевої мети, вона лишається сталою, непохитною. Звільнення усіх наших територій, усіх наших людей. Що чекають повернення додому і не втрачають віру протягом довгих 10 років.

Вони теж бачать поступове знищення російського флоту, відчувають наближення наших Збройних сил, виражають Україні підтримку будь-якими доступними їм шляхами.

І ми бачимо. Ми чуємо.

Суспільний спротив: стаття за сміливість

Регулярна “бавовна” в Криму та успіхи України в Чорному морі мають вплив не лише на моральний стан окупантів, які починають розуміти, до чого їм потрібно готуватися. Це також суттєво відображається і на настроях серед наших громадян, які проживають під російською окупацією.

Окупанти розповідали про те, що жителі Криму нібито самі обрали росію, розмахуючи на кожному кроці підробленими результатами так званого “референдуму”, що порушує усі міжнародні закони та договори. Вони поширювали твердження, що “взяли Крим без жодного пострілу”, яке, по-перше, є неправдивим.

По-друге, легко захопити територію чужої країни “без жодного пострілу”, коли проти озброєних військових стоять звичайні цивільні люди, які не мають чим та як себе захистити.

Звичайні громадяни країни з розваленою армією, відсутністю влади після подій Революції Гідності, розчаровані відсутністю реакції світу на події у Криму.

На жаль, це розуміли не всі. Особливо, це важко було зрозуміти представникам країн, які територіально та ментально віддалені від України і не знають історичного контексту.

Російська пропаганда активно поширювалася за кордоном, створюючи ілюзію “норми” в підлих та жорстоких діях росіян, які окупували території України та розв’язали проти нас криваву війну ще у 2014 році.

Крим був інформаційно ізольований, чесна журналістика мала зв’язані руки, а окупанти відкрили для себе безмежний простір для маніпуляцій та викривлення фактів.

Вони розповідали місцевим жителям про “краще життя”, про “захист” незрозуміло від чого та від кого, і про “єдність”, адже Крим нібито просто “повернувся”, а до цього завжди був з росією.

На жаль, дехто у це повірив. На жаль, у це повірили навіть деякі українці, які думали, що в Криму вже не залишилося нікого, хто б підтримував Україну. “Всі, хто хотів, вже давно виїхали” або ж “там всі чекали на росію, там одні колаборанти” – інколи можна було почути й таке.

Та якщо це правда, тоді чому після початку повномасштабного вторгнення кількість випадків спротиву громадян в Криму виросла настільки, що окупанти активно притягають людей до відповідальності за нововведеною статею про так звану “дискредитацію збройних сил рф”, яка передбачає адміністративну відповідальність, штраф, а у випадку повторних притягнень й відкриття кримінальної справи?

Якщо в Криму все так добре і всі підтримують росію, то чому окупанти так бояться української символіки, що переслідують навіть за манікюр в жовто-блакитних тонах та штрафують за прослуховування пісень українською мовою?

Я не хочу стверджувати, що після початку повномасштабного вторгнення настрої українських громадян в Криму кардинально змінилися. Звісно, в Криму є і прихильники росії, хоча останнім часом їх стало значно менше.

Але й підтримка України була ще до 2022 року, просто люди боялися її виражати так відкрито. Можливо, місцями сумнівалися, чи варто колись чекати звільнення від окупації. Але саме початок повномасштабної агресії росії проти України, той факт, що ми вистояли, ми заявили на увесь світ, що будемо боротися за кожен клаптик української землі – все це показало кримчанам, що ми будемо за них битися, ми не забули, ми не покинули. І Крим обов’язково буде звільнений, будь-якими шляхами, включаючи й військовий.

Звісно, це дало поштовх, це дало нашим людям додаткової сміливості говорити, опиратися, відверто не погоджуватися з окупантами.

Росіяни розуміють, що в Криму їм не раді, хоч вони й намагалися змінити це. Залякуючи, годуючи людей пропагандою, репресуючи незгодних та заселяючи півострів громадянами рф, які туди переїхали абсолютно незаконно.

Протягом 8 років росія нашпиговувала Крим агентами фсб та так званого центру “Е”. Весь цей час окупаційні силовики активно звітували про чергове незаконне затримання так званих “терористів” та “екстремістів” у Криму. Отримували за це свої “нагороди” і “на хліб з ікоркою”, а в підсумку – після 2022 року спротив навпаки зріс. І тепер окупантам доводиться звітувати, чому так сталося і хто у цьому винний.

Після прийняття так званого “закону про дискредитацію зс рф”, випадків спротиву не стало менше. Страх не переміг. Ми відстежуємо кожен такий випадок, про який є записи та звіти, ми бачимо, як багато людей постраждало внаслідок їхнього спротиву окупантам. І бачимо, що їх це не зупиняє.

Кожен із цих актів спротиву викликає мороз по шкірі. Адже більшість з цих людей прекрасно розуміє, чим їм загрожують такі дії. І вони все одно не мовчать:

Чоловік, який в окупаційних документах замість підпису написав “Слава Україні”, за що був затриманий.

Лікар з Євпаторії був вимушений надавати допомогу військовому збройних сил рф, якого він назвав “копченим м’ясом” та сказав, що українські Збройні сили знищать усіх окупантів.

Вчителька хімії, що на уроках дітям включала гімн України та українські пісні.

Наразі нам відомо про близько 600 випадків, коли наші громадяни були притягнуті до відповідальності за спротив окупантам, але є ще дуже багато випадків, коли про це не було записів, або ж випадків, коли, на щастя, наші люди уникнули переслідувань.

Я вдячна кожному та кожній, хто опирається окупантам. Але також закликаю і дбати про власну безпеку. Ми знаємо, що жорстокості росіян немає меж, як ніхто інший.

І хоч окупанти намагалися створити картинку, ніби Крим остаточно став частиною росії, але це так і не стало правдою, ані в ментальному вимірі, ані в суто практичних питаннях. І кримчани це також прекрасно розуміють, вони бачать, що їм недоступні багато послуг та товарів, які доступні в самій росії. Вони бачать, що представникам окупаційних адміністрацій байдуже і на шкоду екології, яку вони принесли за ці роки, байдуже і на те, що туристичний бізнес майже мертвий через те, що на території Криму військових об’єктів так багато, що безпечних місць для відпочинку майже не лишилося.

Вони бачать, як росіяни вчиняють воєнні злочини та примусово мобілізують українських громадян, насильницьки відправляючи їх на злочинну війну проти співвітчизників.

Вони бачать, як окупанти риють окопи на кримських пляжах.

Бачать як дорожчають товари, а деякі продукти й зовсім зникають з полиць через постійні перекриття незаконно збудованого “кримського мосту” та проблеми з логістикою.

І розуміють – окупантам вже недовго лишилося в Криму.

У вересні минулого року нам показали одне закрите дослідження, де опитували безпосередньо людей які живуть в Криму з умовно “проукраїнськими” та “проросійськими” поглядами.

Що цікаво, однією з відповідей на питання і реакцією на дії українських військових є думка, що так званий “керченський міст” є чи не єдиним символом російської присутності в Криму. І так вважають обидві групи, бо після активізації дій Сил оборони України на півострові навіть “проросійська” група стала сумніватись у спроможності рф втримати Крим.

Немає мосту – нема росії у Криму. Десятирічна пропаганда почала розвалюватися і розвалиться остаточно, як і міст, одного дня на друзки.

І поки наші Сили оборони активно працюють над звільненням всіх українських територій, включаючи Крим, ми разом з командою Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим активно працюємо з нашими партнерами з державного та недержавного сектору над розробкою та майбутньою реалізацією нашого бачення реінтеграції у різних сферах. Було прийнято низку законодавчих актів, які забезпечать більш ефективну реалізацію стратегії реінтеграції. Ми напрацьовуємо кадровий резерв, який буде працювати над відновленням Криму після його деокупації, розробляємо економічні стратегії майбутнього розвитку півострова.

Це надзвичайно важливо, бо і мешканці Криму, і наші міжнародні партнери мають розуміти, що не потрібно боятись складного процесу реінтеграції. Ми це розуміємо, але точно маємо бачення і покрокові плани вирішення майбутніх викликів.

Також ми активно доводимо до наших міжнародних партнерів і в тому числі до суспільств країн-партнерів важливість допомоги Україні в процесі повернення Криму та кожного клаптику окупованої української землі.

Адже від цього залежить міжнародна безпека та стабільність. І шлях до неї лежить через Крим.

Президент Володимир Зеленський на дуже високому рівні, на самітах Кримської платформи, у виступах на найважливіших світових майданчиках постійно говорить про ключову роль Криму та звільнення півострова у цій війні.

В крайній статті The Economist в інтервʼю з Президентом України зазначається, що “битва в Чорному морі стане центром тяжіння війни у 2024 році”. Ізоляція Криму, незаконно окупованого росією у 2014 році, і зниження російського військового потенціалу в цьому регіоні “надзвичайно важливі для нас, тому що це спосіб зменшити кількість атак з цього регіону”.

Президент України вважає, що звільнення Криму стало б “прикладом для світу”, а росіянам показало б – “тисячі російських офіцерів загинули лише через амбіції путіна”.

Я впевнена, що нам потрібно ще багато зробити для майбутньої Перемоги, ми маємо бути такими ж об’єднаними як це було в лютому 2022 року, і також нам критично важлива підтримка наших міжнародних партнерів.

Крим чекає.

Крим вірить у звільнення.

І у нас просто немає варіантів, окрім як виправдати очікування наших людей.

Вірю, що у нас все вийде.