В рамках нашої рубрики у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті ми підготували для вас розвінчання чергового міту, який нав’язала світу російська та радянська історіографія.
Міт: 25 січня 1954 року на засіданні Президії ЦК КПРС розпочато процес передачі Кримської області до Української РСР. Ініціатором передачі Криму до УРСР був особисто Хрущов. Це рішення прийнято з порушенням конституційних норм, які діяли на той момент.
Правда: Насправді ж, у документах, якими супроводжували процес передачі, домінує економічна мотивація та підтверджується необхідність враховувати тісні зв’язки Криму з Україною.
Питання про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР радянська влада порушила 25 січня 1954 року на засіданні Президії ЦК КПРС, фактично розпочавши процес передачі. Тоді ж було розглянуто проєкт Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» та вирішено його затвердити.
Головував на згаданому засіданні Григорій Маленков. На той момент саме він після смерті Сталіна був головою уряду й ключовою фігурою в СРСР. Серед присутніх – члени Президії ЦК Микита Хрущов, Климент Ворошилов, Микола Булганін, Анастас Мікоян, Максим Сабуров, Михайло Первухін, а також кандидати в члени Президії ЦК Микола Шверник та Пантелеймон Пономаренко.
19 лютого Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» було офіційно прийнято. 26 квітня 1954 року ВР СРСР ухвалила закон з такою ж назвою. Обидва акти підписані головою Президії ВР СРСР Климентом Ворошиловим. Він формально був главою «країни рад», хоча реальну владу тримала в руках партійна верхівка. 19 лютого 1954 року, саме цей день прийняття Указу, вважається офіційною датою передачі Криму в склад УРСР.
Уся процедура від обговорення питання до офіційної появи Указу зайняла менш як місяць. А якщо врахувати час, який знадобився, щоб внести необхідні зміни до Конституції УРСР 17 червня 1954 року, – менш як п’ять місяців.
Отже, саме Верховна Рада СРСР офіційно передала Кримську область у склад радянської України. Дослідники, оцінюючи її реальні повноваження як «законопублікуючого органу», підкреслюють важливість у процесі ухвалення рішення саме засідання 25 січня 1954-го. Єдиним реальним джерелом влади в СРСР були партійні органи. Усі найважливіші державні рішення традиційно спочатку розглядали на Президії (назва з 1952 по 1966 роки, раніше та пізніше – Політбюро) ЦК КПРС, потім, у випадку схвалення, передавали для формального затвердження. Фактичним керівником СРСР з березня 1953 по лютий 1955-го був Маленков.
Передача Кримської області до УРСР цілком відповідала радянському законодавству та реальним практикам в СРСР. Загалом же зміна кордонів між складовими СРСР т.зв. республіками, краями, областями, створення нових та скасування наявних адміністративно-територіальних одиниць у повоєнному СРСР були звичною справою. Рішення про всі територіальні зміни ухвалювало керівництво комуністичної партії, а далі відбувалося їх формальне проведення через ухвали Президії та закони ВР СРСР.
До кінця існування СРСР законність та доцільність передачі Криму до України жодного разу не було поставлено під сумнів.
Біловезька угода, в якій зафіксовано припинення існування «країни рад», передбачала непорушність наявних кордонів між РФ та Україною.