Асан “Хасан” Ісенаджиєв — кримський татарин, ветеран 12-ої бригади спеціального призначення “Азов”, парамедик з “Азовсталі”, який пройшов російський полон та повернувся в Україну.
Ant etkenmen, milletimniñ yarasını sarmağa / Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій
18 травня 1944 року родину Асана, як і інших представників кримськотатарського народу, злочинна радянська влада депортувала з рідного Криму, вчинивши геноцид.
А 18 травня вже 2022 року Асан, виходив з “Азовсталі”, після чого росіяни перевезли його в колонію в Донецькій області в окупованому селі Оленівка.
Покоління змінюються, але ворог залишається незмінним.
В родині Асана усі медики, тому з дитинства його готували до того, що він продовжить сімейну справу. Народився Асан у містечку Генічеськ Херсонської області, а після 9-го класу переїхав до бабусі у Сімферополь та вступив до Медично-біологічного ліцею при Державному медичному університеті імені Георгієвського, готуючись стати лікарем.
Та на останньому році навчання Асана очікувала зовсім не спокійна підготовка до екзаменів.
Ant etkenmen, şu qaranğı yurtqa şavle sepmege / Я поклявся світло правди в темний край принести мій
У 2014 році, коли росіяни прийшли захоплювати Крим зі зброєю в руках, Асан перебував у гущі подій.
Спочатку це був протест біля посольства рф, будівлю якого він разом з однокласниками закидав яйцями.
“Тоді був популярний застосунок “zello”, за допомогою якого всі спілкувалися. Ми кооперувалися там… Тоді у багатьох були скутери, в мене була Yamaha SH-16, ми їздили дивилися переміщення особового складу армії рф по Сімферополю і передавали цю інформацію до відповідних органів”.
Також Асан з друзями їздив на аеродром “Бельбек”, щоб передати українським військовим у заблокованих частинах воду, цигарки та їжу, але хлопців попередили, що це небезпечно.
“Звідти ми поїхали до Севастополя. Там біля бухти була галерея. Вийшли “аксьоновци” з червоними пов’язками. Я думав, що вони хочуть лише поговорити, але в одного із них одразу з рукава вилетів лом… Мені першому дісталося, від цього удару в мене досі на лобі є вм’ятина”.
Після цього Асан втратив свідомість та отямився вже у Сімферополі. Тоді він спілкувався з дівчиною, яка теж подобалася і його однокласнику, і ця дівчина доглядала за ним після поранення під час сутички.
26 лютого 2014 року Асан брав участь у мітингу під стінами кримського парламенту в Сімферополі.
Тоді він опинився майже у самому центрі натовпу, зіштовхнувшись з проросійським активістом. Потім, за словами Асана, полетіла чи то цегла, чи то бруківка зі сторони тих, хто був за росію. Одній людині біля Асана поцілили прямо в голову. Під час штовханини з проросійськими активістами Асану зламали ніс, та він знову втратив свідомість внаслідок удару.
Після подій весною 2014 року, Асан більше не міг залишатися на території Криму, бо для нього це було небезпечним через його проукраїнську позицію та діяльність проти окупантів, тому він був змушений залишити півострів. Тоді йому вдалося виїхати одним з останніх потягів, які прямували на материкову частину України. Асану пощастило не бути затриманим окупантами при перевірці документів та успішно дістатися до Генічеська.
Але в той же вечір в домі його родичів у Сімферополі провели обшуки, бо однокласник, якому подобалася та ж дівчина, що й Асану, здав його фсб.
Ant etkenmen, söz bergenmen millet içün öl’mege / Я поклявся, давши слово за народ померти мій
У 2014 році на Сході України почалися активні бойові дії, і Асан хотів одразу ж долучитися до війська. Однак його батьки переконали хлопця спершу здобути медичну освіту. Асан вступив до Генічеського медичного училища, і в той самий час у вересні 2015-го року брав участь у громадянських акціях з блокування вантажних поставок продуктів та інших українських товарів до Криму.
Після закінчення училища Асан півроку пропрацював фельдшером, а згодом розпочав службу на КПП «Чонгар» у лавах Державної прикордонної служби України.
Під час служби на “Чонгарі” в Асана стався конфлікт з командуванням.
“Тієї зими був спалах пневмонії у строковиків, я наполягав на тому, що їх треба госпіталізувати. Але мені відмовили. Тому я сам, на свій страх і ризик, повіз до лікарні тих, хто був у найважчому стані. Закутав їх в покривала, посадив в старі жигулі та повіз, хоч навіть не мав водійських прав. Коли зі мною зв’язалися матері цих солдатів, я зрозумів, що все зробив правильно. Хлопців вдалося врятувати”.
І хоча вище командування було на боці Асана, його все ж перевели до Краматорська після конфлікту з підполковником, хоча в самого Асана рапорт на переведення в зону АТО був написаний ще з перших місяців служби.
Якийсь час Асан прослужив в окремій протитанковій прикордонній заставі, після чого доєднався до полку “Азов”, куди офіційно був оформлений у січні 2019 року.
До початку повномасштабного вторгнення Асан не вірив у те, що росія дійсно спробує захопити всю Україну. Він служив в “Азові” та збирався у відпустку на початку березня 2022 року. Та вже 20 лютого командир Асана повідомив йому, що відпустка скасовується.
24-те лютого Асан зустрів у Маріуполі.
“Мене поставили старшим екіпажу на протидесантній обороні в Мелекіно. Ми поїхали на точку евакуації, Включив двигун, щоб було тепло, ліг на капот. Навіть новини не читав, думав, що це все “вкид”, Просто слухав музику, пив енергетик та їв чіабату. Аж коли по рації почув, що “почалося” і команду не стріляти по літаку, поки той перший не відкриє вогонь. Спочатку не зрозумів, що саме “почалося” і які ще літаки, аж коли прямо над нами пронісся літак та скинув бомбу…”
Асан надавав медичну допомогу пораненим військовим та цивільним на «Азовсталі» під час російської блокади. Після евакуації з «Азовсталі» був відправлений до Оленівки та перебував у полоні в російському Таганрозі.
Асан Ісенаджиєв пройшов багато випробувань, бачив пекло, але не опустив рук. Сьогодні він викладає тактичну медицину та допомагає війську у якості волонтера. І, звісно, мріє повернутися до Криму.
“У Києві, у Львові та інших містах дуже гарно, але там я не відчуваю себе вдома, як відчував себе у рідному Криму. Все ж таки мій дім це Автономна Республіка Крим у складі України, це все моя Батьківщина.”
Спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України продовжуємо публікувати історії громадян України, які чинять спротив російській окупації зі зброєю в руках у складі Сил оборони України.