Сьогодні висвітлюємо історію військового з Криму Артема Кисельова.

Артем “Кисіль” Кисельов народився та виріс у Севастополі. У 2014 році, коли росіяни вдерлися на українську землю та окупували Крим, він обіймав посаду заступника командира ракетного катера “Прилуки”. Артем Кисельов не зрадив присягу. Втративши все, зберіг честь та гідність. А сьогодні зі зброєю в руках пан Артем боронить Україну та бореться за звільнення рідного Криму. 

2014 рік 

На момент окупації Криму у 2014 році Артем Кисельов вже був військовим. 

Він служив на ракетному катері “Прилуки”, обіймав посаду заступника командира. 

“Коли все починалося, ми з товаришами переодягалися в цивільне та виходили з корабля, брали участь в акціях спротиву”. 

Пан Артем згадує як окупанти поспішали провести так званий “референдум”, щоб начебто узаконити збройне захоплення української території. 

“Звісно, вони хотіли провести все 9-го травня, для них ця дата завжди була символічною, але окупанти не могли стільки чекати, бо розуміли, що не мають тієї підтримки серед населення, яку вони собі уявляли. Я мав знайомих у міській адміністрації, які розповідали про “мертві душі”, про 110 чи 120 відсотків “явки виборців”, голосували з російськими паспортами, будь-хто міг прийти й поставити “галочку” за Росію”. 

Пан Артем розповідає, що окупанти відчайдушно намагалися створити штучну картинку “законності” своїх дій перед міжнародною спільнотою, навіть запрошували нібито “спостерігачів” з європейських країн, які, по суті, були представниками праворадикальних партій, що годувалися з російської “кормушки”. 

“Центром спротиву, який спалахнув на півострові, був Сімферополь, але, на жаль, він так само швидко і згас, адже людей залякували, викрадали… Почалося “полювання на відьом”. 

Артем Кисельов і сам потрапив під “приціл” окупантів. 

“Це було 9-го березня. День народження Тараса Шевченка, й мій власний. У той день мені потрібно було вирішити деякі питання, тож командир мене відпустив з корабля. Я переодягнувся у цивільне та пішов у місто.” 

У той день біля пам’ятника Тарасу Григоровичу вчителі та учні з двох сусідніх шкіл проводили захід до дня народження поета, читали вірші, говорили про історію. Пан Артем навчався в одній із цих шкіл, тож проходячи повз, упізнав вчителів та підійшов привітатися. 

“Ці заходи проводилися кожен рік, ніякої агресії з нашої сторони не було. Я побачив знайомих з компанії вболівальників, ми просто стояли та спілкувалися, коли під’їхали мікроавтобуси з людьми, які мали при собі російську символіку. Якийсь чоловік підійшов до старенької бабусі та наказав їй “прибрати цього фашиста”. Я лише посміявся з нього, бо коли жив Тарас Шевченко, а коли були фашисти…” 

Почалася штовханина, проросійські “активісти” почали виривати у жінок мікрофони. Втрутилася міліція, але, за словами, пана Артема, було не зовсім зрозуміло, на чиїй вони стороні. Разом з товаришами вони відвели з площі жінок та дітей, впевнившись, що ті безпечно дісталися автобусної зупинки. 

“Ми повернулися до пам’ятника та побачили, що з сусідньої площі, де проходив проросійський мітинг, під’їхали ще автобусів 10, дуже багато людей було… Ми прийняли бійку, і тоді ж мене вдарили каменем по голові. Приїхала міліція і врятувала нас тим, що всіх заарештували. Вже в опорному пункті я пояснив, що є військовим, і мене відпустили. Повернувшись на корабель, я вирішив нічого не казати командиру…” 

Російські пропагандисти використовували кадри затримання Артема Кисельова, розповідали нібито це був “засланий бандерівець з Луцька, який приїхав в Крим за гроші, привіз з собою наркотики”, а кров на його голові — це начебто фарба, яку він сам на себе і розлив. 

Наступного ранку рана на голові пана Артема розкрилася і через сильну кровотечу його відправили до лікарні. Але і там окупанти його не залишили в спокої. 

“Медсестра попередила, що мене шукають, допомагала мені сховатися. Якраз в ці дати пройшов той самий “псевдореферендум”, біля лікарні повісили російський прапор. Коли я звідти йшов, то зняв “триколор” і повісив український прапор. А потім “Прилуки” захопили чи то “тітушки”, чи то “гопники” з травматами. Командир корабля вирішив перейти на сторону окупантів. Та я не зрадив своїм принципам. Я присягу давав Україні.” 

На початку квітня, за домовленістю, найстаріші кораблі передали Україні. Катер “Прилуки” потребував капітального ремонту, тож був відбуксований до Одеси. З колишнього екіпажу катера на материкову частину України переїхали також ще 7 матросів та один представник офіцерського складу — Артем Кисельов. 

Пан Артем залишився служити в Одесі до 2018 року, після чого звільнився та переїхав до Києва, змінивши сферу діяльності. 

Але у 2022 році Росія знову прийшла, щоб захопити його дім. 

Вдруге. 

2022 рік

“Я ще 22-го лютого телефонував у свою стару частину в Одесі й питав, чи потрібно повертатися. Тоді я вже зрозумів, що Росія точно нападе. Мені сказали, що поки можна не їхати. 23-го числа сказали те саме. А 24-го я вже не мав можливості виїхати до Одеси, не було як. Тому пішов добровольцем, отримував зброю в будівлі КМДА. Тоді був повний хаос, ми з товаришами-кримчанами координувалися, врешті почали базуватися в будівлі, яку багато хто знає, як “дім плачучої вдови”. Тому наш підрозділ і отримав таку назву.”

Артем Кисельов б’ється за звільнення рідного Криму, але також він б’ється і за звільнення рідної людини. Батька пана Артема, Олексія Кисельова, у 2022 році викрали в окупованому Генічеську і вивезли до Криму. 

Олексій Кисельов — активіст та волонтер, військовий пенсіонер, який під час служби командував великим розвідувальним кораблем «Славутич» Військово-морських сил України. 

Після відставки Олексій Кисельов жив у Севастополі, займався громадською діяльністю, зокрема, підтримував Євромайдан. Після окупації Криму росіянами він виїхав до Херсонської області. Там він заснував громадську організацію «Переселенець-СОС», що допомагає переселенцям з Криму та окупованих частин Донецької та Луганської областей.

22 липня в Генічеську окупанти прямо на вулиці викрали пана Олексія, вдарили, зв’язали, заштовхали в мікроавтобус і повезли на обшук його будинку, а згодом на допит. Ще кілька днів волонтера били та катували, після чого доправили до окупованого Криму, де політв’язня ще 2 дні катували вже ФСБ – змушували зізнатися в тероризмі та причетності до кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана, розповісти про розміщення зброї та особового складу Генічеської тероборони. Уже в СІЗО полонений був змушений оголосити голодування, бо йому не надавали жодної медичної допомоги. 

Окупанти незаконно засудили Олексія Кисельова до 8,5 років позбавлення волі у в’язниці суворого режиму у Володимирській області в Росії, дозволили отримувати від родичів лише одну посилку та одну бандероль протягом року, але і навіть цю одну посилку вони не доставили пану Олексію. 

Новина про затримання батька застала пана Артема на фронті. 

На цей момент, Артем Кисельов офіційно оформлений у військовій структурі, яка не вимагає знаходження на передовій, але разом з товаришами в якості добровольця їздить в зону бойових дій для виконання завдань спільно з іншими підрозділами. 

“Ми брали участь у захисті Київщини, були на Харківщині… Миколаїв, Херсон… Нещодавно повернулися з лісу під Кремінною, — розповідає пан Артем. — Інколи я сам дивуюся як ще досі живий. Але коли у твій дім приходить ворог зі зброєю в руках, яка ще потрібна мотивація?… Товариші часто сміються, що “підполковник штурмує посадки”, але я не можу інакше.” 

***

Матеріали підготовлені в рамках інформаційної кампанії #10роківСпротиву спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Інформаційна кампанія є частиною заходів до Дня спротиву окупації Криму.