Міт: У Криму не було спротиву російській окупації. Усі жителі Криму підтримували Росію та просили “захистити їх від утисків”. Захоплення Кримського півострова відбулося “без жодного пострілу” та “не проливши ні краплі крові”. 

Правда:  

Попри намагання окупантів розіграти виставу “добровільності”, росіяни зовсім не запитували думку місцевих мешканців в Криму. Захоплення Кримського півострова відбувалося збройним шляхом. Так звана “підтримка возз’єднання” серед населення демонструвалася людьми, яких автобусами завозили у Крим з Росії, а потім вони з’являлися на проросійських мітингах на площах по всьому півострові. 

Пізніше, росіяни визнали, що прийняли рішення про початок війни фактично вночі  22 лютого, за допомогою збройних сил рф, які було розміщено на Кримському півострові в розмірі 20 тисяч в рамках російської військової бази, також було введено додаткові збройні сили рф. Поступово українські Збройні сили було заблоковано російськими військовими та силовиками, російськими розвідувальними органами.

Після збройного захоплення території півострова, тих, хто був проти окупації, почали незаконно переслідувати. 

20 лютого 2014 року російські військові почали активне пересування Кримським півостровом. 21 лютого біля будівлі парламенту у Сімферополі, учасники так званого “народного ополчення” напали на українських громадян, які прийшли підтримати Євромайдан. 22 лютого громадяни України знову провели акції на підтримку Євромайдану в різних містах Криму, хоча учасники подібних мітингів піддавалися переслідуванням та нападам.

26 лютого 2014 року під стінами Верховної Ради АР Крим відбувся масштабний мітинг на підтримку територіальної цілісності України. На заклик Меджлісу кримськотатарського народу до заходу долучилися тисячі активістів і небайдужих громадян. Контакти російських та окремих кримських депутатів, їхня співпраця з незаконними парамілітарними формуваннями свідчили про підготовку до захоплення півострова РФ. Проте того дня у мирний спосіб кримчанам вдалося не допустити позачергового засідання Верховної Ради АР Крим та перегляду статусу автономної республіки у складі України.

Правоохоронні органи були проінформовані про заплановані мітинги, що підтверджується розрахунком сил і засобів МВС, однак протягом усього мітингу поводили себе пасивно, не застосовували спецзасоби. Того дня на площі, за різними підрахунками, зібралося до 20 тис. людей, правоохоронців – 551.

Напередодні знакового мітингу практично звідусіль доносилися тривожні новини: півостровом переміщуються російські війська, переслідуються журналісти, формуються загони так званої «самооборони», встановлюються ворожі блокпости. Під загрозою адмінбудівлі, навіть у храмах господарюють «казаки»… Тож громадянське суспільство Криму перебрало на себе державницькі завдання – активісти зібралися заради збереження єдності та територіальної цілісності України.

26 лютого першими під будівлею ВР АР Крим з’явилися співробітники МВС з різних районів Криму. Відтак з пов’язаними «георгіївськими» стрічками прибули члени проросійського «Народного ополчення» (близько 500 осіб), які ще й отримали завдання надавати допомогу співробітникам міліції. 

З 10:00 год зі сторони вул. Сєрова площу заповнили представники кримськотатарської громади та інші проукраїнські активісти (за різними підрахунками 5-10 тис. людей). Серед них до 600 членів громадської ініціативи «Євромайдан-Крим» та їх координатор Андрій Щекун. 

Там переважали українські та кримськотатарські стяги, лунали вигуки «Слава Україні!», «Героям Слава!»,, «Банду геть!»,  «Крим – Україна!», «Крим – не Росія!», «Геть прапор Росії!». 

Проросійськими силами  активно керував зрадник та майбутній очільник окупаційної адміністрації Сергій Аксьонов. У натовпі з їхньої сторони можна було побачити прапори партії «Русское Единство», а також комуністичний. Декілька разів розгортали великий прапор РФ.

Перші зіткнення відбулися вже після 11 години ранку, а з відкриттям позачергової сесії ВР АР Крим ситуація загострилася. Почалася тиснява. 

Близько 15 години проукраїнським активістам вдалося відтіснити проросійську сторону з внутрішнього дворика кримського парламенту. Сесію спершу відтермінували, а зрештою і скасували – за відсутності кворуму.

У вечір 26 лютого за допомогою до медиків звернулися приблизно 30 осіб. Черговий лікар повідомив про двох загиблих громадян України. Травми вони ймовірно отримали у тисняві на площі. 

В ніч на 27 лютого 2014 року регулярні російські військові без знаків розрізнення у силовий спосіб захопили приміщення Верховної ради АР Крим та Кабінету Міністрів. Після встановлення Росією ефективного збройного контролю на території півострова окупанти розпочали незаконні, політично вмотивовані переслідування українських громадських активістів. Однією з перших і показових була «справа 26 лютого», внаслідок чого окупаційні “суди” незаконно засудили на строки від 3 до 8 років проукраїнських учасників мітингу. 

Після 26 лютого відбулася ще низка протестів і демонстрацій, на які окупанти реагували затриманнями, насильницькими викраденнями та вбивствами наших цивільних осіб і військовослужбовців. 8 березня в умовах військового російського вторгнення в різних селах та містах Криму відбулася масова мирна акція тисяч кримських жінок, громадянок України, кримських татарок, українок, які під українськими прапорами закликали зберегти українську єдність, виступали проти збройної агресії РФ. Варто згадати й проукраїнський мітинг біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Севастополі, у його день народження 9 березня, який закінчився побиттям та арештами наших громадян, які підтримували територіальну цілісність України. 

Також 21 березня 2014 року курсанти Академії Військово-морських сил України в Севастополі під час церемонії спуску українського прапора і підняття російського заспівали на знак протесту український гімн. Національний гімн України співали й випускники Української гімназії імені Степана Руданського у Ялті. 

Та, на жаль, спротив українських громадян окупанти придушували у найжорстокіший спосіб. 

У перші тижні окупації загинули двоє військовослужбовців і четверо цивільних осіб. Решат Аметов став жертвою жорстокої страти після викрадення так званими “ополченцями” 3 березня 2014 року. Марк Іванюк, україномовний студент був убитий, ймовірно, через українську мову представниками місцевої міліції. Едем Асанов і Білял Білялов загинули за нез’ясованих обставин, але є відомості, що вказують на насильницькі смерті з політичних мотивів. 

​​Першим полеглим українським військовим внаслідок російського вторгнення в Україну став прапорщик Збройних сил України Сергій Кокурін. Ще одним загиблим військовим у війні, яку рф розв’язала проти України у 2014 році, став майор Сакської морської авіаційної бригади Станіслав Карачевський.

Лише за перші два тижні окупації у 2014 році сталося щонайменше 14 викрадень українських громадян озброєними окупантами. Протягом 2014-2015 років відомо про понад 20 випадків смертей у СІЗО вже окупованого Сімферополя. 

Від початку окупації Криму в лютому 2014 року викрадення громадян стали звичною практикою росіян. За цей період щонайменше 44 особи зазнали насильницьких зникнень, 16 досі не знайдені та вважаються зниклими безвісти, 6 знайдені мертвими. 

26 лютого 2014 року запам’ятається в Криму як початок спротиву кримчан російській окупації. Вже за 2 роки цей день офіційно увійшов до календаря пам’ятних дат України. А  у 2020 році, Указом Президента України Володимира Зеленського, 26 лютого офіційно визнали Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 

Протягом 10 років окупації на території Кримського півострова окупанти продовжують незаконні переслідування, арешти та ув’язнення громадян. 

Станом на кінець лютого 2024 року окупанти незаконно ув’язнили 208 осіб, з них 125 кримські татари. Із загальної кількості 33 – арештовані (з них 22 кримські татари), 149 – ув’язнені (з них 99 кримських татар), 26 – без статусу. 

Після початку повномасштабного вторгнення, спротив окупантам у Криму серед місцевого населення став більш активний, тому росіяни почали частіше незаконно притягувати до адміністративної (а у випадках повторного арешту і до кримінальної) відповідальності українських громадян за будь-який прояв опору. Від прослуховування українських пісень до посту у соцмережах з українською символікою. 

Станом на 28 лютого 2024 року зафіксовано 699 випадків надходження матеріалів складених за статтею 20.3.3 КпАП РФ  про так звану “дискредитацію збройних сил РФ” до окупаційних «судів» на території тимчасово окупованого Криму. З них у 612 випадках було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу або приєднано до іншої справи за іншою статтею та винесено сукупне рішення. У 11 випадках розгляд матеріалів продовжується. 

Попри небезпеку та ризик арешту, спротив на півострові з кожним днем міцнішає. Окрім індивідуальних випадків опору окупантам, в Криму діють також і організовані рухи спротиву. 

Активісти “Жовтої стрічки” розклеюють проукраїнські плакати, зав’язують жовті стрічки в різних містах поки що окупованого Криму, поширюють правдиву інформацію про колаборантів та окупантів. 

Кримські бойові чайки знаходять усю необхідну інформацію про тих, хто тероризує наш Крим, залишають послання окупантам з закликами покинути півострів, поки не пізно. 

Це і рух спротиву АТЕШ, який активно працює над тим, щоб передавати нашим Силам оборони інформацію про переміщення на знаходження російської військової техніки та особового складу в Криму. Не можемо не згадати також і жіночий рух спротиву “Зла мавка”, які поширюють в окупованих містах Криму патріотичні постери та знищують російські пропагандистські матеріали в окупації.

Чим ближче ЗСУ, тим активніше діють рухи спротиву. Бо наші люди в Криму чекають на звільнення з окупації. 

Попри міт, який створили окупанти, про відсутність громадського спротиву в Криму, українські громадяни чинять опір окупації протягом 10 років. Російські окупанти залякують та переслідують наших людей за проукраїнську позицію, будь-який прояв незгоди з окупацією загрожує безпеці та життю українських громадян, тому спротив в Криму набуває різних форм. Від одягу в жовто-блакитних кольорах до плейлиста з українськими піснями, від передачі координат військових баз до піднятого українського прапора на вершинах Кримських гір. Наші люди в Криму знову і знову демонструють свою підтримку Україні. 

Спротив триває. Слава Україні!