У рамках нашої співпраці з Українським інститутом книги ми розповідатимемо про українських письменників родом з Криму, або чия творчість була нерозривно пов’язана з півостровом. Спільна ініціатива є частиною Національного тижня читання поезії, який цього року в Україні відбувається вперше.
Сьогодні детальніше розглянемо постаті українських письменників, життя і творчість яких були пов’язані з Кримом. Також ми розповімо про українських митців, які писали про Крим та розповідали у своїх працях про кримських татар, їхні звичаї, культуру та традиції.
Степан Руданський (1834 – 1873) — поет, сатирик, перекладач античної літератури
Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року в Хомутинцях Вінницького повіту в родині сільського священника. Вчився у Шаргородській парафіяльній і духовній школі, згодом у Подільській духовній семінарії. Потім зібрався вступати до Петербурзької духовної академії, але приїхавши в Петербург, він, усупереч батьковій волі, подає заявку не до духовної, а до медико-хірургічної академії. Там він був знаним письменником серед української громади. Перші публікації творів Руданського датовані 1859 роком. Це були балади, гуморески та лірична поезія. 1861 року деякі твори письменника побачили світ в “Основі” – першому українському часописі. Руданський починав як поет-романтик, але з часом в його творчості побільшало громадянської лірики, співомовок, віршованих перекладів, фольклорних записів.
Закінчивши академію, поет отримав призначення до Ялти на посаду міського лікаря. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Про громадський авторитет лікаря свідчило й обрання його в 1869 році почесним мировим суддею сімферопольсько-ялтинської мирової округи. У Ялті Руданський здебільшого займався перекладом — інтерпретував “Іліаду”, “Батрахоміомахію” та інші праці.
Рятуючи інших постраждалих у Криму, він захворів і 1873 року у віці 39 років помер. Поховали Руданського на Масандрівському кладовищі в Ялті.
Іван Липа (1865 – 1923) — прозаїк, поет, есеїст, публіцист, громадський і політичний діяч
Іван Липа народився 24 лютого 1865 року в Керчі. Походив з міщанської родини, по лінії матері – з полтавського козацького роду. Після закінчення церковнопарафіяльної школи вступив до Олександрівської чоловічої гімназії в Керчі. Завжди цікавився українськими народними піснями, ходив у народному одязі, намагався не пропустити жодної книжки, написаною рідною мовою. Коли від тяжкої хвороби помер його друг, Іван твердо вирішив стати лікарем, щоб рятувати життя. Так він вступив до Харківського університету на медичний факультет. А потім — заснував таємне товариство “Братство тарасівців”, працював лікарем, видавав альманахи, часто друкувався в українських часописах. Був заарештований за народницьку і проукраїнську діяльність та виключений із університету. Після 13 місяців ув’язнення він три роки жив під наглядом поліції в Керчі. Потім певний час проживав у Одесі, Києві, заснував видавництво “Народний стяг”, яке було на той час єдиним українським видавництвом в Одесі. Згодом став керуючим управлінням культури і віровизнання в уряді Української Народної Республіки. Брав участь у розробці першого проєкту Конституції України у Львові у 1920 році. Публікувався під псевдонімами І. Степовик та Петро Шелест. Довгі роки літературна спадщина Івана Липи в УРСР замовчувалась і не досліджувалась. А вона була чимала: казки для дітей, прозові та поетичні твори, містичні оповідання з фольклорною основою, повісті, філософсько-літературні нариси, спогади про студентські роки.
Леся Українка (1871–1913) — письменниця, поетеса, перекладачка та культурна діячка
Леся Українка народилась 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Леся разом отримала початкову домашню освіту, тому що Олена Пчілка принципово навчала дітей до 5-го класу вдома, за власно складеною програмою і українською мовою. Адже у 1876 році вийшов Емський указ, який був націлений на зникнення української мови з культурної сфери Російської імперії. Леся Українка відігравала ключову роль у розвитку феміністичного напрямку в українській літературі. Її творчість охоплює різні літературні жанри і вражає різноманіттям. Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х, коли Косачі переїхали до Києва. Леся Українка також була авторкою прозових творів. В її повістях, казках та оповіданнях часто висвітлюються соціальні проблеми, взаємини між людьми та пошук сенсу життя. Писала літературно-критичні статті, розвинула новий жанр – драматичну поему, займалася перекладацькою діяльністю.
Вона багато подорожувала світом через потребу у лікуванні. Три роки жила в Криму. Вона є авторкою циклу віршів “Кримські спогади”, де чітко вирізняється кримськотатарська тематика; сонета “Бахчисарай” та багато інших творів. Вона захоплювалась фольклором кримських татар, досліджувала його і навіть мріяла написати історичну повість про їхнє життя. Перебування в Криму було не лише місцем оздоровлення для Лесі Українки після прогресування хвороби, але й мало вплив на її творчість: тут вона формується як зріла драматургиня, що вписує українську літературу в європейський контекст, а також вивчає та залучає до свого світу кримськотатарську культуру. І, не випадково, одним з перших сюжетів у цей час виникає Іфігенія в Тавриді – історія з класичної античної трагедії, написаної Евріпідом, основна дія якої відбувається, власне, в Криму. Українська культура осмислює Троянську війну досить пізно, і Леся Українка одна з перших опановує ці сюжети. Ймовірно, перебування на віллі під назвою Іфігенія стимулювало її до осмислення близькості античних подій та актуалізації цього наративу. Зрештою, як і Іфігенія, Леся Українка страждала від ностальгії за домом та рідними в далеких землях, куди закинула її хвороба. Письменниця пише драматичну сцену, що задумувалась як ціла поема, але не була завершена.
Агатангел Кримський (1871–1942) — поет, письменник, поліглот, мовознавець, сходознавець, історик, антрополог
Агатангел Кримський народився 15 січня 1871 року у Володимирі-Волинському. Батько Агатангела Кримського був кримським татарином, а мати походила з польсько-литовського роду із Білорусі. Ймовірно, прадід Кримського був муллою у Криму, а потім почав сповідувати християнство. Агатангел Кримський навчався в школі, згодом в гімназії в Острозі, Києві, Лазаревському інституті східних мов у Москві. Долучався до створення під егідою гетьмана Павла Скоропадського Української академії наук. За своє життя здійснив фундаментальні дослідження з арабістики, іраністики, семітології, тюркології, а також славістики.
Зв’язок з Кримом тривав все його життя. Він часто бував у Бахчисараї, Ялті. Співпрацював з Ісмаїлом Гаспринським. У Бахчисараї часто бачився з викладачем Зинджирли-медресе Ісмаїлом Лемановим. Серед його друзів був і молодий кримськотатарський поет Абдулла Лятіф-заде, з яким Агатангел обговорював розвиток і проблеми кримськотатарської художньої літератури. Кримський друкує своє велике дослідження “Сторінки історії Криму і кримських татар”, у якому є розділи “Татари”, “Нариси історії Кримського ханства” та ін. Окрім того, Кримський працював і над історіографічною роботою “Література кримських татар”.
Агатангел Кримський вважав, що в Україні принципово необхідно спілкуватися українською мовою. Наукові дослідження Агатангела йшли всупереч офіційно встановленій в СРСР тезі про “Київську Русь як колиску трьох братніх народів”. У 1941 році постановою НКВС Агатангела Кримського, без жодних доказів, звинуватили у тому, що він був “ідеологом українських націоналістів”. Його заарештували і відправили етапом у Казахстан, де він згодом і помер.
Павло Тичина (1891–1967) — поет, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч
Павло Тичина народився 15 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в багатодітній родині церковнослужителя. У свої 15 років, почав писати перші твори. Після школи навчався в Чернігівській духовній семінарії, відвідував “літературні суботи”. Після переїзду до Києва працював завідувачем відділу хроніки газети “Нова рада”, редактором журналу “Світло”. У середині 1920-х рр., перебравшись до Харкова, Павло Тичина зацікавився вивченням східних мов. Також починає досліджувати кримськотатарську літературу.
Уперше поет приїхав до Криму в 1925 році. Згодом Павло Тичина познайомився із відомим кримськотатарським поетом Абдуллою Лятіф-заде, якому запропонував написати статтю про стан кримськотатарської літератури. Стаття під назвою “Короткий огляд кримськотатарської літератури” була опублікована українською мовою в журналі “Червоний шлях”. Це була одна з перших статей, яка знайомила українського читача з кримськотатарською літературою. Літературний альманах кримськотатарської літератури “Сходження” за жовтень 1932 року, був ймовірно придбаний під час однієї із чергових поїздок до Криму, або ж надісланий поштою у Харків до Тичини. Одного разу на зустрічі з кримськотатарськими поетами Павло Тичина, торкаючись питань відносин народів та культур, сказав: “Давайте жити, як зорі. Адже ми – зорі одного неба”.