“Qarşılıq / Спротив” — це серія історій представників корінних народів України — військових та ветеранів, які боролись та продовжують боротися за право жити у вільній та незалежній Українській державі. До Дня памʼяті жертв геноциду кримськотатарського народу, пʼять українських військовослужбовців та ветеранів кримськотатарського походження розкажуть про їхню мотивацію чинити спротив російським окупантам зі зброєю в руках. 

Сьогодні свою історію розповідає Асан Ісенаджиєв — ветеран 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”, парамедик з “Азовсталі”, який пройшов російський полон та повернувся в Україну. 

“Мій дідусь розповідав історію про депортацію, яку я дуже добре запам’ятав. Під час того, як їх силою заштовхували до товарного потяга, з вагона випала маленька дівчинка. Росіяни спустили на неї собак. Собак ніхто не відігнав… 

Це все відбулося на очах мого дідуся, який тоді був ще дитиною. Мені теж довелося бачити схожі події наживо. З різницею у 78 років. Знову 18 травня. І знову через росіян. 

Полон у Таганрозі був пеклом. І там я часто думав про нашу історію. На долю моєї родини випало чимало випробувань. Я згадував, що пережили мої бабусі та дідусі, прабабусі та прадідусі, і казав собі, що маю бути гідним цього. Мій прадід пройшов Другу світову, дійшов до Кельна, отримав поранення, знову повернувся на війну, а потім була ще й депортація… Та попри все, вони вижили. 

Тож і я мав пройти усі випробування та вижити. 

Попри все, моя родина повернулася до рідного Криму. Так само і я одного дня хочу знову гуляти вуличками Бахчисараю, побачити водоспад Джур-Джур, Ангарський перевал, піднятися на Демерджі. Хочу знову відчути себе вдома.” 

Родина Асана у 1944 році була депортована радянською владою, подолала довгий шлях, та все ж змогла повернутися на Батьківщину. Так само й сам Асан Ісенаджиєв пройшов багато випробувань, бачив пекло, але не опустив рук. Сьогодні він викладає тактичну медицину та допомагає війську у якості волонтера. І, звісно, мріє повернутися до Криму. 

Спротив триває!