Культура харчування — це не лише про охайність і знання, як правильно тримати прибори; це конденсація уявлень про ввічливість і взаємоповагу, сформованих на родових традиціях і релігійних віруваннях, які сплітають ідентичність усього народу. Частиною культури кримськотатарського народу є багатий застільний етикет, сповнений цікавих звичаїв.

Шанобливе та напрочуд уважне ставлення до гостей незалежно від їхнього статусу чи достатку — характерна риса гостинного кримськотатарського народу. Господарі з великою шаною приймають у своїх оселях навіть незнайомих подорожніх.

Правила і ритуали придворного етикету кримськотатарської знаті почасти були адаптовані до побуту простих людей. Так, звиклою для придворних була робота розпорядника — qadaq, який розносив усім напої, починаючи з головної особи на святі. Серед простолюду згодом для проведення застіль на весіллях чи інших святах також почали обирати головного розпорядника — qart ağa, який мав двох помічників — sol bey і on bey, відповідно лівого і правого беїв.

Існування таких “застільних” посад було зафіксовано ще в ХІХ столітті. Ось деякі з них:

Çubukçı (“чубукчи”) — хлопець, який набивав трубки тютюном та пригощав ним гостей; 

Kureci-bey (“куреджи-бей”) — чоловік, що розливав гостям напої; 

Kızımklârler (“кизимклярлєр”) — той, хто підтримував вогнище біля столу.

Традиції кримськотатарського народу знаходили втілення в сервіруванні столу, подачі та навіть споживанні страв. Французький мандрівник Шарль-Жильбер Ромм, який 1786 року гостював у кримського татарина, муфтія Карасубазара, писав у своїх спогадах про подорож так: 

На колінах нам розіслали серветку. Потім подали таз та полили на руки трохи воду. Тоді подали другу серветку, щоб витертися. Тоді перед нами поставили стіл із посрібленої міді, круглий з бортом, на дуже низькій дерев’яній ніжці. Посередині була яєчня, а навколо стояли шість невеликих тарілочок: одна — з рідким медом; друга — з медом, звареним із виноградного соку; третя — з печивом із борошна, масла та меду; четверта — з кисляком (айраном); п’ята та шоста — зі смаженим м’ясом. Їли без ложки: на шматок хліба клали яєчню та вмочували в мед. Затим подали юшку з крупою та м’ясними кульками. Тоді варене тісто. А згодом — нарізані шматочками та зварені з медом фіги (інжир). Після вечері — кава або шєрбет (солодкий напій). Насамкінець подали таз із водою та мило для миття рук.

Кримськотатарський народ залюбки розділить свій обідній стіл з тим, хто поважає його традиції. Його гостинність не має меж, а найнеочікуваніший гість завжди буде прийнятий як найбажаніший, якщо він не несе зло, горе і руйнацію культури з багатовіковою історією. На жаль, росія часто користувалася доброзичливістю корінних народів України; результатом цього стлали її зверхність, колонізаційні наміри, романтизація та фетишизація, очуднення культурної спадщини самобутніх народів. Вдячність і взаємоповага — ось головні атрибути загальнолюдського етикету, що прокладає шлях до збагачення культур, а не їхнього винищення.

За цінну розповідь про традиції завдячуємо книзі Олени Соболєвої “Кримськотатарська кухня” та видавництву “їzhak”.