Міф: у Криму не існувало значної підтримки європейського вектора розвитку України
Реальність: громадські активісти провели велику кількість масштабних акцій на підтримку Євроінтеграції попри тиск та погрози
21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи на честь двох революцій: Помаранчевої та Революції Гідності. Саме в цей день 11 років тому студенти та активісти почали збиратись на Майдані Незалежності у знак протесту проти зупинки Кабінетом Міністрів України укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Події, що розгорнулись в наступні місяці, стали доленосними не лише для України, але й для Криму
22 листопада президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим висловила публічну підтримку діям уряду Прем’єра Азарова, який зупинив процес укладання угоди з ЄС. Проте того ж дня вулицями Сімферополя пройшли перші протестувальники. З українськими, кримськотатарськими та європейськими прапорами кримські активісти виходили на площу Леніна під стіни Ради міністрів автономії у Сімферополі та під Верховну Раду АР Крим.
23 листопада 2013 року активісти пройшли маршем Сімферополем: від Кабінету міністрів АР Крим до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
Першою масштабною акцією стала демонстрація 24 листопада під гаслом “Я обираю ЄС”, під час якої було оголошено про створення громадського руху “Євромайдан-Крим”. Активісти зібралися в центрі Сімферополя, попри протидію проросійських провокаторів, яких співробітники міліції (назва Національної Поліції до реформи 2015 року) відокремлювали від мітингувальників живим щитом.
27 листопада учасники кримського Євромайдану передали до Почесного консульства Литви в Криму послання кримчан із закликом підписати у Вільнюсі угоду про асоціацію, а в Севастополі лідери громадських і політичних організацій висловили підтримку євроінтеграції й анонсували проведення мітингу на наступний день. Попри заборону окружного адміністративного суду, мітинги на підтримку Євроінтеграції відбулися в Сімферополі та Севастополі.
Єдиним депутатом Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА), який підтримав Євромайдан, став Василь Зеленчук. Водночас місцева влада заявляла, що в Севастополі відсутні прихильники європейського курсу.
Зима принесла нові виклики для активістів. На їх адресу поступали погрози, їх залякували, їхні приміщення підпалювали. Проукраїнські налаштовані діячі відчували тиск з боку проросійських елементів, представників місцевої влади та силових структур. Попри це, протести та акції незгоди не стихали.
7 грудня учасники акції на підтримку євроінтеграції України провели мітинг під стінами Ради міністрів АР Крим, а потім пройшли центральними вулицями міста до Представництва Президента України в АР Крим. В акціях взяли участь до півтисячі осіб. Під час пікетування учасники акції ухвалили резолюцію з вимогою розпуску Верховної Ради АР Крим.
24 січня, після початку переговорів центральної влади України та опозиції на Майдані, в Криму рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим був запроваджений надзвичайний стан. В цей день на будівлях Сімферополя стали з’являтись імена загиблих євромайданівців, нанесені аерозольною фарбою.
8 лютого в Сімферополі відбувся форум “Євромайдан — Крим”, участь у якому взяли активісти з усього півострова. Захід був проведений просто неба, поряд із Представництвом Президента України в АРК. У роботі форуму взяли участь майже 500 осіб. У його резолюції сформована вимога “переформатувати уряд АРК, представники якого повністю ігнорують права кримчан у врегулюванні конфліктних ситуацій мирним шляхом”.
20 лютого 2014 року розпочалася окупація кримського півострова російською федерацією. Саме ця дата пізніше була зафіксована в українському законодавстві як початок тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя.
23 лютого, в день пам’яті Номана Челебіджихана, у Сімферополі пройшов один із найбільших мітингів на підтримку територіальної цілісності України. На заклик Меджлісу кримськотатарського народу та українських організацій на площі Леніна зібралися тисячі людей.
Тим часом влада у місті Севастополі перейшла до т.з “Координаційної ради життєзабезпечення міста”, яку очолив громадянин росії Олексій Чалий, якого проголосили так званим “народним мером”. Підконтрольні росії незаконні формування почали формувати штаб, який об’єднав бандитські та парамілітарні сили, включно з проросійськими загонами “самооборони Севастополя”. Подібні парамілітарні проросійські загони, включно з козацькими, активно діяли на території всього Криму.
24 лютого 2014 року кораблі ВМФ РФ, які здійснювали охорону морської акваторії в районі проведення Сочинської олімпіади, прийняли на борт в Новоросійську так звані “зелених чоловічків” (російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків ЗС РФ), бойову техніку та взяли курс на український Севастополь.
Також приблизно в цей час з Києва втік обраний Президент України Віктор Янукович. Згідно з деякими свідченнями, в росію він перемістився саме через Крим. Саме тут його нібито хотіли проголосити лідером “проросійських” сил, однак він нібито відмовився.
26 лютого 2014 року в Сімферополі відбувся історичний мітинг на підтримку єдності України, організований кримськими татарами, активістами “Євромайдан-Крим” та іншими патріотично налаштованими громадянами. Ця подія стала одним з останніх яскравих проявів опору перед початком активної фази окупації. Наступного дня російські військові без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради та Ради міністрів АРК, формально розпочавши спробу анексії Криму.
Попри ці трагічні події, кримський Євромайдан став символом незламності та мужності українців і кримських татар, які, ризикуючи власною безпекою, боролися за європейське майбутнє України.