Три роки тому світ здригнувся від новини: росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. Але ця агресія не почалася раптово — сучасна війна розпочалася 11 років тому, а її коріння сягає століть. Мирне небо над Україною було зруйноване ще у 2014 році, коли росія окупувала Крим і розпочала агресію на Донбасі. Тоді ворог випробовував нашу міць, вбивав і руйнував, розраховуючи, що страх змусить нас скоритися.

Але страху не було. Було обурення. Були лють і прагнення боротися.

Український Крим став для росії не лише трофеєм та елементом пропаганди “символом відновлення історичної справедливості”, а й плацдармом для наступу. Саме з окупованого півострова 24 лютого 2022 року колони російської техніки перетнули КПВВ, рухаючись на Херсон, Миколаїв і Запоріжжя. Саме з кримських аеродромів злітали літаки, що несли смерть мирним містам. Ворога не спинили ні міжнародні угоди, ні заклики до здорового глузду. Але його спинили українці.

Росіяни думали, що страх знищить волю. Але щоранку вони бачать жовту стрічку на парканах та під’їздах, новинні газети українською від Злих Мавок; і дратуються, що їхня система зазнає краху. Окупанти бояться розгорнути звіт, де знову хтось із їхніх “своїх” зник. Вони не знають, у якому підрозділі сьогодні “завівся” боєць “АТЕШ” і де працюють “Бойові Чайки”. Вони не розуміють, чому Крим – це не їхній тил, а їхня пастка.

Три роки Україна бореться за кожен метр своєї землі, за кожну викрадену дитину, за кожного полоненого воїна. Ворог вважав, що нас можна підкорити, що Київ впаде за три дні. Але наші міста вистояли, бо ми – єдині.

Бути єдиними – означає підтримувати одине одного. Кожен донат рятує життя. Саме з маленьких внесків складається велика допомога, а з окремих дій – спільна боротьба. Одне за одного – так ми допомагаємо фронту, підтримуємо тих, хто в тилу, і не забуваємо про тих, хто залишається в окупації. Лише разом ми сильні й здатні перемогти.

Сьогодні, на 4022-й день війни, українці єдині, як ніколи. Ворог хотів нас зламати, але зробив лише сильнішими. Як би не було важко, як би не боліло, ми знаємо: Крим, Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Запоріжжя, Харківщина, Сумщина та вся українська земля буде вільною. Ми знаємо, що правосуддя прийде за всіма, хто чинив злочини. Знаємо, що кожен українець повернеться додому.

Ми пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за Україну: військових, лікарів, журналістів, залізничників, волонтерів — кожного героя і героїню. Їхня жертва не була марною. Ми продовжуємо боротися за свободу, за право жити на своїй землі, говорити рідною мовою.

Дякуємо нашим захисникам і захисницям, які щодня ризикують життям заради нашого майбутнього. Дякуємо кожному українцю за стійкість, мужність та віру в перемогу.

Нехай пам’ять про загиблих живе вічно, а наша боротьба приведе до справедливого миру та відновлення територіальної цілісності України.

Слава Україні!