26 лютого стало символом мужності та незламності громадян України. Це день, коли люди об’єдналися, щоб захистити свою землю, свободу, свої права та цінності. У 2014 році під стінами Верховної Ради Автономної Республіки Крим зібралися тисячі людей — українців та кримських татар, які не могли стояти осторонь, коли йшлося про збереження цілісності України.

У той час, коли наші співгромадяни на Революції Гідності боролися за своє право жити у вільній та демократичній країні, Росія завдала підступного удару, активізувавши проросійські сили які заздалегідь готувались в Криму.

Однак на півострів був та є інший голос — голос спротиву. Цього дня, 26 лютого на заклик Меджлісу кримськотатарського народу під стінами парламенту півострова почали збиратися тисячі українців, кримських татар, активістів і небайдужих людей. Вони скандували: “Крим — це Україна!” і намагалися не дати частині проросійських депутатів ухвалити незаконне рішення про так зване «самовизначення Криму». Цим людям протистояли проросійські сили та вже завезені росіяни, які видавали себе за «цивільних». Під тиском протестувальників незаконну сесію Верховної Ради АР Крим було скасовано. 

Але вже вранці 27 лютого все змінилося. Російські спецпризначенці, “зелені чоловічки”, без розпізнавальних знаків захопили ключові адміністративні будівлі. Крим почав жити в новій реальності – реальності страху, репресій та брехні. Окупанти відімкнули українські телеканали, а натомість запустили потужну російську пропаганду. Весь світ бачив, як Росія окупувала Крим, але кремлівські медіа переконували, що мешканці Криму нібито “самі” обрали новий шлях.

Українські військові частини опинилися в облозі. Кримські татари та українці приносили їм їжу, передавали телефони, підтримували, як могли. Попри те, що частини українських військових були захоплені Росією, наші захисники розпочали своє відновлення на материковій Україні, щоб згодом продовжити боротьбу у війні. І вони продовжують чинити спротив зараз.

Росія принесла в Крим репресії. Розпочалися масові переслідування, арешти, катування та викрадення людей, фабрикування звинувачень. Тих, хто чинив опір, намагалися зламати — залякували, кидали за ґрати, піддавали тортурам, а деяких убивали чи імітували зникнення безвісти, перетворюючи будь-яку ознаку незгоди на смертельний ризик.

Проте спротив у Криму не вщухає і сьогодні, через 11 років. Організовані рухи опору щодня нагадують окупантам: Крим – це Україна. 

Спротив має імена. У 2022 році художник Богдан Зіза облив синьо-жовтою фарбою будівлю окупаційної адміністрації в Євпаторії. Росія засудила його до 15 років ув’язнення, але його вчинок став символом того, що в Криму живе Україна. Сервер Мустафаєв, правозахисник, який висвітлював злочини окупаційного режиму, у 2018 році був арештований і засуджений до 14 років колонії суворого режиму. Ірину Данилович, українську правозахисницю та громадянську журналістку, яку в 2022 році окупанти викрали в Криму серед білого дня, окупаційний суд засудив до майже семи років ув’язнення, але її відвага та стійкість стали символом боротьби за права людини та свободу.

Подібна доля спіткала вже сотні інших кримських політв’язнів. Окупаційна влада систематично переслідує громадян Криму за підтримку України, прояви української та кримськотатарської ідентичності, за відмову мовчати та за будь-який прояв опору російській агресії.

У 2020 році, Указом Президента України Володимира Зеленського, 26 лютого офіційно було визнано Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Але цей день – не лише про пам’ять. Це про боротьбу, що не припиняється. Про людей, які не відмовляються від своїх переконань. Про майбутнє, яке ми неодмінно побудуємо. Тримаймося один за одного.

Дякуємо всім, хто чинить спротив російській окупації! 

Крим буде вільний! Слава Україні!