Щорічно 8 квітня світова спільнота відзначає Міжнародний день ромів — день вшанування багатої історії, культури та внеску ромського народу у світову цивілізацію. В Криму історично сформувалися декілька унікальних етнічних груп, відомих під кримськотатарською назвою чінґене (çingeneler) та за самоназвами киримітка рома (krymitká romá) і кримуря (krymurâ). У степовому Криму також була поширена назва “дайфу” (dayfular) або “тайфа” (tayfalar), крім того, їх також називали урмачель (urmaçel), крими (qrımı) та татарче (tataçe).

Кримські роми походять від двох основних ромських груп: гурбетів, що прийшли з Сирії, та ромів, чиї предки прибули з Болгарії та Румунії у Середньовіччя. Вони прийняли іслам та традиційно займалися такими ремеслами, як догляд за тваринами, металообробка та музика. 

У Кримському ханаті чінґене проживали переважно у східному та північному Криму, а також на Кубані. Ханська влада не переслідувала ромів, на відміну від ряду інших держав того часу, і до XVIII століття іслам став їхньою традиційною релігією. Саме тоді почав формуватися кримський діалект ромської мови зі значними лексичними запозиченнями з кримськотатарської, а згодом — з української та російської мов.

У Криму існували цілі райони та місцевості, де проживали кримські роми, особливо на околицях великих міст, таких як Карасувбазар (Білогірськ), Акмєсджит (Сімферополь), Бахчисарай, Ермєні-Базар (Армянськ), Кєзлєв (Євпаторія), Кєфє (Феодосія) та Ескі-Кирим (Старий Крим), де згодом утворилися їхні окремі квартали, відомі як “чінґєнє маалесі” (çingene maallesı, “ромський квартал”).

Кримські роми вели осілий або напівосілий спосіб життя, займаючись різноманітними ремеслами, включаючи ювелірство, музику, дрібну торгівлю та ковальство. Заможніші відкривали власні майстерні як у своїх, так і в кримськотатарських кварталах.

Також кримські роми відіграли надзвичайно важливу роль у збереженні кримськотатарської музичної спадщини, сприяючи збереженню її автентичності. Саме кримські роми грали кримськотатарську музику у кнайпах, кав’ярнях, під час великих святкувань, на весіллях чи інших застіллях. Вони популяризували її та таким чином зберегли і передали наступному поколінню кримських татар.

До XIX століття багато хто з них перейшов на кримськотатарську мову, проте існував унікальний кримський ромський діалект, поширений в Криму та на Кубані, що зазнав впливу ногайської мови.

У часи Другої світової війни та німецько-румунської окупації Криму кримські роми опинилися під загрозою масового винищення, оскільки це було частиною загальної політики нацистів. Іслам певною мірою врятував їх від ромського Голокосту, оскільки після початкової хвилі масових розстрілів нацистами кримські роми були врятовані від вірної смерті завдяки зверненням мусульманського комітету та коригування місцевими адміністраціями записів про них як про татар. Проте, у травні 1944 року вони разом з кримськими татарами були незаконно депортовані з рідного Криму.

Починаючи з 1950-х років, кримські роми почали повертатися з місць депортації, розселяючись у великих містах України й загалом європейської частини СРСР, та інтегруючись в інші ромські спільноти.

В Україні на сьогодні чінґене — найменша за чисельністю група ромської діаспори, оскільки більшість їхніх представників проживає в інших країнах. За даними перепису 2001 року, в Автономній Республіці Крим проживало близько 1,9 тисячі ромів, серед яких були й кримські роми, що становило 0,1% від усього населення півострова.

Внаслідок тривалої взаємодії та часткової асиміляції, вони часто вважаються четвертим субетносом кримських татар, а багато з них самоідентифікуються як кримські татари. Їхньою основною мовою спілкування є кримськотатарська, що свідчить про глибоку інтеграцію в кримськотатарське культурне середовище. Сьогодні багато представників кримських ромів продовжують ототожнювати себе з кримськотатарською культурою, зберігаючи при цьому свою особливу ідентичність.

Представники цієї етнічної групи також проживають у ромських громадах у великих містах України поза межами Криму, таких як Київ, Житомир, Вінниця та Херсон. Одна із численних громад кримських ромів проживає у Павлограді, до 2014 року вона налічувала приблизно до 2 500 осіб. Варто зазначити, що підгрупа нащадків кримських ромів, яка сьогодні проживає на Кубані, ідентифікує себе як окрему ромську групу — кубанські роми.

Представництво вшановує пам’ять кримських ромів, які зазнали депортації та утисків, та підкреслює важливість збереження їхньої унікальної культурної спадщини. Ми підтримуємо прагнення всіх представників ромського народу в Україні до рівноправ’я, розвитку та збереження своєї самобутності.

Крим був і залишається багатонаціональним домом, де протягом століть пліч-о-пліч жили представники різних етнічних груп, збагачуючи культурний ландшафт півострова. Пам’ять про трагічні сторінки історії, такі як депортація кримських ромів, має слугувати нагадуванням про важливість толерантності, взаємоповаги та захисту прав усіх національних меншин.