Кримськотатарська мова — носій історичної тяглості, світоглядної структури та культурного досвіду народу, що впродовж століть зберігав зв’язок із землею попри депортації, асиміляційні політики й вимушене розселення.

Мова почала формуватися на початку 5-6 ст. н.е і входить до кипчацько-ногайської підгрупи тюркських мов алтайської мовної родини. Її система охоплює три діалекти: південнобережний (yalıboylü), середній (tat або orta yolaq — взятий за основу літературної мови) та степовий (noğay). Вона вирізняється розвиненою здатністю утворювати слова шляхом поєднання різних морфем, породжуючи експресивні та нюансовані значення, відсутністю граматичного роду, специфічними приголосними (q, ğ, ñ), синтаксисом з дієсловом наприкінці речення.

У різні історичні періоди мова функціонувала в трьох графічних системах — арабській, латинській та кириличній. Перехід до кирилиці в 1930-х роках відбувався під тиском радянської політики уніфікації та супроводжувався згортанням мовних реформ, започаткованих на Всекримській орфографічній конференції 1927 року.

Саме на вшанування цієї конференції, що відбулася 10–12 вересня 1927 року, 30 травня 2024 року Меджліс кримськотатарського народу ініціював встановлення в Україні Дня кримськотатарської мови та літератури 10 вересня. У межах конференції було закладено основи сучасної літературної мови: затверджено перехід до латиниці, норму середнього діалекту та стандарти орфографії. Попри репресивне згортання цих реформ, вони стали підґрунтям для подальших мовних відновлень у незалежній Україні.

Сьогодні кримськотатарська мова офіційно визнана однією з мов корінних народів України, однак продовжує перебувати у вразливому становищі. За класифікацією ЮНЕСКО, вона належить до мов, що перебувають під загрозою зникнення. Цей статус зумовлений як тривалим періодом насильницької депортації, так і сучасними викликами, пов’язаними з тимчасовою окупацією Криму, де проживає більшість носіїв мови. У ряді випадків фіксуються спроби витіснення мови з освіти, публічного мовлення й культурного простору.

Попри ці ризики, Україна демонструє послідовність у підтримці мовних прав кримськотатарського народу. Так, 4 квітня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив новий правопис кримськотатарської мови, який базується на латинській графіці. Документ розроблено  Робочою групою при Державній службі з етнополітики і свободи совісті та затверджений Національною комісією з питань кримськотатарської мови відповідно до урядового розпорядження 2023 року. Сама латинка затверджена у 2021 році.

Важливим компонентом мовної політики є символічне й публічне визнання ролі мови як основи національної ідентичності. Саме тому ініціатива щодо встановлення 10 вересня Днем кримськотатарської мови та літератури має не лише комеморативне, а й практичне значення: вона сприяє популяризації мови, розширенню її видимості у публічному просторі, активізації громадського інтересу, а також підтримує міжкультурну взаємодію між кримськотатарською та українською спільнотами.

Зазначена ініціатива була схвалена Меджлісом кримськотатарського народу, науковцями, громадськими організаціями, а також підтримана народними депутатами України Мустафою Джемілєвим і Ахтемом Чийгозом. У травні 2024 року Меджліс направив відповідне звернення до Міністерства культури та інформаційної політики України, запропонувавши зафіксувати дату 10 вересня як національний День кримськотатарської мови та літератури.

Запровадження цього дня дозволить вшанувати внесок мовознавців, письменників і викладачів, які працювали над відновленням мови у ХХ та ХХІ століттях; посилити інституційний захист мовних прав корінного народу; сприяти довгостроковому збереженню кримськотатарської як мови міжпоколінної комунікації; забезпечити виконання зобов’язань України в межах міжнародних документів про права корінних народів. Ініціатива щодо встановлення Дня кримськотатарської мови та літератури є необхідною частиною мовної політики в умовах воєнного часу та у перспективі післявоєнної реінтеграції Криму.