31 жовтня — Міжнародний день Чорного моря. Ця дата виникла не зі стрічок соцмереж, а з реального міжнародного рішення: у 1996 році міністри екології України, Болгарії, Грузії, Румунії, Туреччини та навіть росії погодили спільні дії для відновлення та захисту моря. Ідея була проста: берегти біорізноманіття й не перетворювати акваторію на смітник і полігон. 

Проте, наперекір власному підпису, з 2014 року росія перетворила Чорне море на зону системної екологічної війни. Заміновані фарватери, затоплені судна з паливом і боєприпасами, токсичні залишки вибухів та промислових витоків, акустичний терор сонарів, масові смертності морських ссавців — такою є російська реальність.

Підрив Каховської ГЕС у 2023 році приніс хвилю прісної води з відходами, важкими металами й ціанобактеріями; узимку 2024-го розлив мазуту в Керченській протоці вдарив по бентосу й вмонтував канцерогени у харчові ланцюги. До цієї ж матриці належить незаконне будівництво “Керченського мосту”, яке порушило природні течії, спричинило осадження донного ґрунту, руйнування нерестовищ і деградацію донних біотопів, а також ускладнило міграцію морських ссавців.

Росія грубо порушує Бухарестську конвенцію про захист Чорного моря, Конвенцію ООН з морського права та норми міжнародного гуманітарного права, які прямо забороняють масштабні, довготривалі й серйозні ушкодження довкіллю.

Україна послідовно тримає тему Чорного моря в міжнародному порядку денному: від публічних засуджень нападів на цивільне судноплавство, і до відновлення свободи навігації, повернення моря до ролі простору миру, торгівлі та розвитку та притягнення росії до відповідальності. І ця відповідальність має настати — санкціями за екотероризм, міжнародним моніторингом і компенсаційним фондом коштом заморожених активів агресора.  

Міжнародний день Чорного моря — це нагадування, що море — частина нашої безпеки, економіки й життя. Ми вже довели, що Чорне море можна відвоювати у страху й шантажу, але тепер його треба повернути природі й людям.