У четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодомору. Це день, коли ми згадуємо злочини тоталітарної радянської влади проти українського народу. У цьому спільному болі — і доля Криму. Півострів пережив ті самі політичні експерименти, репресії, нестачу їжі й гідності. У Криму, як і в усій Україні, голод використовували як інструмент підкорення.

Перший масовий голод в Україні розпочався 1921 року й був особливо відчутним у південних регіонах та в Криму. Причинами були як наслідки кількох років війни і розрухи, так і відверто злочинна економічна політика більшовиків. Попри неврожай, радянська влада наклала на кримських селян непомірний продовольчий податок. Одночасно запроваджена політика “воєнного комунізму” із забороною вільної торгівлі не дозволяла селянам закупити чи обміняти їжу.

Усе це швидко призвело до катастрофи: вже взимку 1921–1922 років у Криму фіксували випадки, коли люди їли шкіру, котів і собак, а подекуди доходило навіть до людоїдства. Більшість голодуючих на півострові становили саме кримські татари, селянство яких страждало найбільше. У результаті цього штучно створеного голоду загинули сотні тисяч людей по всій Україні та фактично кожен сьомий мешканець Криму. Проте в сучасному Криму досі немає жодного пам’ятника жертвам голоду 1921–1923 років.

Через десятиліття після першого голоду Україна знову зіткнулася з масштабною трагедією — Голодомором 1932–1933 років, який став актом геноциду сталінського режиму. Тоді від голоду загинуло близько 4–5 мільйонів українців, проте остаточної оцінки немає.

Жодних об’єктивних природних причин для голоду не було: врожай 1932 року, хоч і нижчий за попередні, усе ж міг прогодувати населення України. Але Москва наклала на українські села грабіжницькі плани заготівлі зерна, практично неможливі для виконання. Селян фактично залишили без харчів для виживання. У результаті навесні 1933 року в Україні розгорнувся масовий мор від голоду, але навіть тоді сталінська влада відмовилася надати допомогу приреченим людям. Ба більше, СРСР продовжував експортувати зерно за кордон.

Голодомор був актом геноциду, і Крим, попри адміністративний кордон із УРСР, не залишився осторонь. Радянська політика щодо селян на півострові не відрізнялася від політики в українських регіонах: примусова колективізація, репресії, заборона торгівлі продуктами.

Кримські татари виступали проти колективізації. Зокрема, 1932 року на півострові зафіксували протести, вилучення зерна та нестачу харчів. Того року лише у Севастополі померло від голоду близько 180 людей.

Попри те, що голод у Криму не був таким масштабним і руйнівним, як на Херсонщині, варто враховувати: сталінський режим свідомо застосовував його як засіб тиску та контролю, спрямований на придушення тих мешканців Криму, які не погоджувалися з радянською політикою.

Крим у ті страшні роки став для декого порятунком. Є свідчення очевидців, що голодуючі селяни з материкової України тікали на південь у Крим, шукаючи їжу й притулок. Радянські силовики намагалися перекрити шляхи таких “харчових міграцій”: чекісти ловили і конфісковували хліб, який везли з Криму на материкову Україну. Так радянська влада ізолювала Крим від материкової України, забороняла торгівлю й допомогу. Голод став засобом покарання й контролю.

Невдовзі після Другої світової війни радянський режим знову вдався до політики, що призвела до масового голоду. Знекровлене війною сільське господарство України постраждало від посухи 1946 року, але вирішальну роль відіграли жорстокі хлібозаготівлі сталінської влади. На самому початку 1946 року Москва наказала різко посилити плани здачі зерна з України за зразком 1930-х років — по суті через механізм продрозкладки під тиском каральних органів. Неврожай та примусове вилучення хліба створили на кінець 1946 року катастрофічну ситуацію: у багатьох районах почався масовий голод, різко зросла смертність, зафіксовані випадки людоїдства.

У Криму після війни ситуація теж була складною. Величезних втрат зазнало сільське господарство півострова, а навесні 1944 року радянська влада депортувала кримських татар. Нові поселенці з материкової Росії не могли за декілька років повністю відновити виробництво продовольства, тож продовольчі труднощі торкнулися й Криму.

День пам’яті Голодомору — це нагадування про те, до чого призводить байдужість і безкарність влади. Коли радянський режим використовував голод як зброю, Крим, як і вся Україна, відчув наслідки цієї політики. Наш обов’язок — говорити про це вголос, протистояти брехні й захищати правду про минуле, яка дає нам силу в боротьбі за майбутнє.