Перші німці з’явились в Криму у 1805 році. Це була друга хвиля заселення німців на території Російської імперії, яку ініціював імператор Олександр І. Російська колонізаційна політика полягала в тому, щоб заселити південні рубежі імперії представниками різних народів (зокрема німців), щоб розмити національну ідентичність цих територій, зокрема Криму. На відміну від першої хвилі оголошеної Катериною ІІ у 1760-х роках, у другій хвилі вже брали більш заможних та освідчених німців, які могли самотужки розпочати господарство чи принести якусь професійну користь імперії.
В Криму німці проживали компактно біля Сімферополя та Феодосії. Тут утворились німецькі колонії Нейзац, Фріденталь, Розенталь, Гейльбрун, Кроненталь, а також колонія німецькомовних швейцарів Цюрихталь. Німці займались переважно сільським господарством та ремеслами. Більшість місцевих німців сповідували лютеранство та не мали конфліктів з іншими народами на півострові.
14 серпня 1941 року вийшла директива щодо нібито евакуації німецького населення з Криму. Натомість вже 18 серпня радянська влада провела масове примусове виселення німецького цивільного населення. З півострова вивезли 59 744 осіб. Водночас близько 11 тисяч переміщених не були етнічними німцями – це були українців, кримські татари та росіяни, які мали з німцями родинні зв’язки. До кінця 1941 року було «евакуйовано»ще понад 2000 німців, а ще близько 2000 німців вивезли з Криму вже в 1944 разом з греками, вірменами та болгарами.
Спершу німців переселили до Ставропольського краю. Однак після того, як 28 серпня 1941 року радянська влада ліквідувала автономії німців Поволжжя, всі депортованих заслали на спецпоселення до Центральної Азії та Сибіру. Там кримські німці, як і інші представники німецького народу не мали елементарних умов проживання та прав. Їх змушували дотримувати режиму спецпоселення та відбувати повинність в трудових арміях. Багато хто не пережив нелюдські умови заслання.
Після смерті Сталіна німців було звільнено зі спецпоселень. Попри це остаточна реабілітація відбулася лише у 1991 році. Через це більшість виселених під час війни німців залишилась жити в місцях вигнання, а після розпаду СРСР репатріювалась на історичну батьківщину – Німеччину. Лише незначна частина повернулася у місця свого проживання в Криму.
В Криму існувала невелика національна громада німців. За даними перепису 2001 року їх нараховувалося близько 2500 людей. Більшість німців Криму консолідувалося навколо організації «Відерґебурт». Існувало Земляцтво депортованих німців Криму. Також функціонувало кілька лютеранських кірх та видавалась німецькомовна газета «Гоффнунґ» («Надія»).