Шановні лідери держав, шановні пані та панове, учасники Саміту

Для мене велика честь бути сьогодні тут. Дякую за можливість говорити — і, сподіваюся, бути почутою.

Мене звати Дар’я. Я народилася в Сімферополі, в українському Криму.

Коли Росія окупувала Крим, мені було лише 11 років. Моє покоління в Криму почало дорослішати в умовах окупації: російська освіта, пропаганда, російська мова та культура, які поступово нав’язувалися як єдина можлива реальність.

Один із найважливіших періодів мого життя — час, коли формуються особистість, погляди та розуміння світу, — проходив під впливом російської окупації. На щастя, мої батьки завжди нагадували мені одну річ: це не нормально. Ми живемо в окупації. І наше майбутнє не належить окупанту. Вони дали мені можливість обрати власне майбутнє. 

Я дистанційно закінчила українську школу, переїхала до Києва, вступила до українського університету, а сьогодні навчаюся на історичному факультеті та працюю в музеї.

Мені пощастило. Але більшість дітей в окупованому Криму не мають такого вибору. І саме тому ми маємо продовжувати говорити про Крим. Бо за кожним днем окупації стоїть дитина. 

Росія окуповує не лише територію. Вона намагається сформувати ціле покоління. І ми не можемо дозволити, щоб покоління дітей з Криму виросло з відчуттям, що окупація — це їхнє нормальне життя. Саме тут Україна та наші міжнародні партнери можуть реально змінити ситуацію. Але нам також потрібно сказати їм набагато простішу річ: Ви не забуті. Ваші таланти важливі. Ваше майбутнє важливе. І на вас чекають у вільній Україні та у вільному світі.

Я сама зрозуміла масштаб цих можливостей лише після того, як виїхала з Криму. Скільки молодих людей у Криму сьогодні навіть не знають, що такі можливості для них існують? Але наша мета не може полягати лише в тому, щоб допомогти людям виїхати з окупації. Наша мета — звільнити Крим. Тому що Крим — це не просто територія на карті. Крим — це люди. Крим — це дім.

Для мене Крим — це Сімферополь. Моє дитинство, спогади, родина. Це місце, де почалося моє життя і яке я досі називаю своїм домом. Саме тому мені важко чути розмови про «територіальні поступки». За цими словами легко побачити лише лінії на карті чи території, які можна передати з одного боку іншому. Але для людей, які там народилися і виросли, це не територія. Це дім. 

Для мільйонів українців Крим — це не абстрактне геополітичне питання. Це питання справедливості. 

Сьогодні цей Саміт — це більше, ніж зустріч на високому рівні. Це випробування нашої єдності. Чи залишимося ми єдиними, коли окупація триває роками? Чи продовжимо говорити про людей, чиї голоси Росія намагається заглушити? 

Але це також — мій call for action. Заклик не просто пам’ятати про Крим. Не просто говорити про Крим, а діяти: підтримувати молодь з Криму, створювати можливості для тих, хто виїжджає, через освітні обміни, стажування, гранти та інші можливості та готуватися до реінтеграції Криму. І твердо підтримувати територіальну цілісність України та наше право  повернутися додому.

Допоможіть нам зробити так, щоб наступне покоління дітей з Криму зростало не в окупації, а у свободі.

Дякую. Слава Україні!