17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, що стало визначальним моментом у формуванні правового статусу півострова. Цей законодавчий акт закріпив АР Крим як невіддільну складову частину України, визначивши її повноваження та особливості функціонування в межах унітарної держави. Цього року ми відзначаємо 30-ту річницю цієї історичної події.

Історичний контекст ухвалення закону сягає початку 1990-х років, періоду трансформації політичного ландшафту після розпаду СРСР та відновлення незалежності України. Важливо зауважити, що в цей час кримськотатарський народ, що повертався на свою батьківщину в Крим після незаконної депортації радянським тоталітарним режимом у 1944 році, активно виступав за відновлення своїх прав, зокрема права на самоврядування і на відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, створеної у 1922 році та ліквідованої у 1945 році, після геноциду кримськотатарського народу.

12 листопада 1990 року обласна рада Криму оголосила про проведення референдуму щодо “державного і правового статусу Криму”, призначеного на 20 січня 1991 року. Питання, винесене на референдум, стосувалося відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта СРСР. Кримськотатарський народ, усвідомлюючи своє становище меншини та небезпеку такого рішення, оголосив бойкот референдуму.

12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР, ґрунтуючись на постанові Верховної Ради СРСР “Про висновки і пропозиції Комісії з проблем радянських німців і кримськотатарського народу” від 28 листопада 1989 року, ухвалила рішення про відновлення Кримської АРСР у складі УРСР. Це рішення стало важливим кроком у врегулюванні статусу півострова в умовах наближення відновлення незалежності України.

Проте політична ситуація в Криму залишалася нестабільною, характеризуючись проросійськими тенденціями місцевої влади та правовою невизначеністю. Так, вже 26 лютого 1992 року Кримська АРСР була незаконно перейменована на “Республіку Крим”, що стало проявом політичних амбіцій проросійської частини місцевих еліт. Ці перейменування не отримали легітимного закріплення на загальноукраїнському рівні, що поглиблювало правову колізію.

21 вересня 1994 року Верховна Рада України прийняла рішення про заміну назв “Кримська АРСР” та “Республіка Крим” на “Автономна Республіка Крим”, що стало результатом політичного компромісу та відображало прагнення до збереження територіальної цілісності України. Закон України “Про Автономну Республіку Крим” від 17 березня 1995 року остаточно легітимізував назву АР Крим та визначив її статус як територіальної автономії в складі України.

Важливо зазначити, що інститут автономії є характерним для унітарних держав, адже є механізмом децентралізації та врахування регіональних особливостей. На відміну від федеративних держав, де суб’єкти федерації вже мають автономний статус, в унітарних державах автономії створюються для забезпечення самоврядування окремих територій з урахуванням їхніх історичних, культурних та національних особливостей. 

Закон регламентував повноваження органів влади АР Крим, їхні відносини з центральними органами влади України, а також права та обов’язки громадян, які проживають на території АР Крим.

Зокрема, закон визначив:

• повноваження Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів АР Крим;
• питання, що належать до відання АР Крим, такі як освіта, культура, охорона здоров’я, місцеве самоврядування;
• гарантії прав національних меншин, які проживають на території АР Крим;
• порядок формування бюджету АР Крим та використання природних ресурсів.

Ухвалення цього закону стало важливим кроком до стабілізації політичної ситуації в Криму та зміцнення конституційного ладу України. 28 червня 1996 року статус АР Крим був інкорпорований до Конституції України, де йому присвячено X розділ “Автономна Республіка Крим”.

У цей період важливу роль у врегулюванні відносин між центральною та місцевою владою відігравала Місія ОБСЄ в Україні 1994-1999 років. У 1999 році Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу, виконавши свій мандат. Це стало першим в історії ОБСЄ випадком, коли польова операція ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань.

Російська окупація Криму в 2014 році стала грубим порушенням норм міжнародного права та територіальної цілісності України, але попри тимчасову окупацію, АР Крим залишається невіддільною частиною території України.