Вже понад 10 років Крим перебуває під окупацією Росії. З початком окупації Росія в усі сфери дитячого життя впроваджує політику на знищення української ідентичності.
До Міжнародного дня захисту дітей Представництво Президента України в АР Крим та Музей воєнного дитинства підготували матеріал із доказами того, як Росія реалізує політику мілітаризації, депортує дітей з окупованих територій України до або через територію Криму на свої землі. Попри залякування та переслідування з боку окупаційного режиму, громадяни України, зокрема й діти, у доступний для них спосіб чинять спротив окупації.
Свідчення дітей і молоді з окупованого Криму, зібрані дослідниками та дослідницями Музею воєнного дитинства, розповідають, що вони переживають та як змінилося їхнє життя та навчання з початком окупації. 

«Непереможна держава» (Сафіє, нар. 2000, Сімферополь)

До 2014 року в мене було яскраве життя. Потім я перестала світитися в якійсь громадській діяльності, ходити на гуртки. У школі часто казали, що кримські татари – помічники Третього Рейху і що зараз відбувається те саме. Наша класна керівничка щиро вірила, що більша частина кримських татар була колабораціоністами. Я підготувала доповідь, збирала інформацію з усіх джерел, які були доступні, й розповідала, що це все неправдиві дані, але йшло негласне гноблення дітей у школі. З приходом російської влади у нас забрали всі підручники, видали нові. Я пам’ятаю підручник з історії, а на обкладинці обличчя Путіна. Наша вчителька різко перевзулася, стала розповідати, що Росія велика держава. У голові був дуже сильний дисонанс, тому що досі казали одне, тепер кажуть інше. Усі розуміли, що йде промивання мізків. У нашому класі були відмінниці, які добре знали історію, і вони обурювалися. Але минув десь рік, і я почала помічати, що ці дівчата самі стали вірити в те, що Росія – непереможна держава. Вони почали говорити з нами тими ж самими словами, що й історичка.

Україна за ілюмінатором (Арслан, нар. 1998, Сімферополь)

Покоління моїх батьків народилося в місцях висилки. Я народився вже в Сімферополі, в українському Криму незалежної України. 2013-го року – вже був Майдан  – я поїхав разом зі шкільною екскурсією до Львова. У моєму дитинстві Україна була як за ілюмінатором – десь там, — але тут, переді мною, її не було. До поїздки те, що з української мови і літератури в нас було: Леся Українка, Тарас Шевченко, «Ой, сало їм, на салі сплю, бо я так його люблю!»  і телевізор — це були всі джерела інформації, з яких я знав про українців. Люди танцюють у вишиванках, хліб-сіль, хлопчик із дівчинкою з віночком і в вишиванці на обкладинці підручника «Я і Україна».  Я усвідомлював, що Автономна Республіка Крим, як ми писали на зошитах, – це одна з областей України. Але я думав, що як у Криму ми російською розмовляємо, пишемо, то так є по всій Україні. А українське – тільки телевізор. Я приїхав до Львова і побачив справжніх українців. Вони не п’яні, адекватні, посміхаються. Ходять у церкву, коли проїжджають якусь капличку – капелюха знімають і хрестяться. Вони абсолютно інші, вони люди в першу чергу. Я від них не чув таких слів, як від росіян, у мою адресу. Я повернувся в Сімферополь іншою людиною. Ми маємо зробити так, щоби діти, байдуже якої області й національності, мали Україну тут, а не там, за ілюмінатором. Інакше ми знову втратимо землі. Як не дочули після 14-го, так наступимо на граблі в 2022-му. Зазвичай кримські татари беруть із собою пригоршню землі, але я взяв ракушки.

Мілітаризація дитинства

З початком тимчасової окупації Криму Росія поширила на його території дію норм свого законодавства. Окупаційний режим активно мілітаризує освітню сферу, впроваджуючи свою ідеологію, спрямовану на зміну ідентичності дітей на російську та їхнє виховання у дусі російського патріотизму.
У процес «національно-патріотичного виховання» залучені вчителі, вихователі, а також представники релігійних організацій. 

За даними Представництва Президента України в АР Крим,  російська пропаганда «військово-патріотичного виховання» впливає на усіх дітей і молодь Криму. Щонайменше 10% з них активно залучені до різних парамілітарних військово-патріотичних рухів. 

У Стратегії відновлення Криму після деокупації  наголошується, що діти є головними жертвами тимчасової окупації Криму.
«Народившись на окупованій території, діти піддаються російській індоктринації та мілітаризації, починаючи з дошкільної освіти. У дитячих садочках півострова поширеним стало проведення військових ігор, тематичних концертів та шоу за участі російських військових. Для усіх дітей на півострові (приблизно 500 000) дитинство у таких умовах перетворилося на підготовку до майбутньої військової служби, позбавлене життєвих перспектив», – йдеться в документі. 

За даними Кримської правозахисної групи, на території тимчасово окупованого Криму діє ціла система, що забезпечує пропаганду військової служби у російській армії серед дітей. Вона включає:

•  дитячі садочки (наприклад, дитячий садок № 36, де наказом відкрили три кадетські класи) і школи; 
• літні табори, в яких дітей навчають основам військової справи і поводженню зі зброєю; політичні партії; 
• церковні організації (табір «Братство православних розвідників-слідопитів»), 
• інші структури, зокрема російська молодіжна військово-патріотична мілітарна організація «Юнармія», Регіональний центр з підготовки до військової служби і військово-патріотичного виховання (Кримпатріотцентр), добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту Росії («ДТСААФ Росії»), «Міністерство освіти, науки і молоді» Криму, Міністерство спорту РФ (армійський рукопашний бій, військово-прикладний спорт, військово-спортивне багатоборство, стрільба із штатної або табельної зброї), Міністерство оборони РФ.

Крім того, примус українських дітей до майбутньої служби в лавах російських збройних сил окупаційний режим здійснює через релігійні організації. Так за участі Російської православної церкви був створений табір «Братство православних розвідників-слідопитів», де під релігійним фокусом з дітей і молоді готують розвідників. За даними Представництва Президента України в АР Крим, до 2021 року в «Юнармію» було набрано 29 тисяч дітей у Криму та приблизно 7,5 тисяч у Донецькій і Луганській областях. З початком повномасштабного вторгнення задокументовані численні факти примусового набору дітей з новоокупованих районів Запорізької та Херсонської областей.

Окрім знищення української ідентичності, мілітаризація є порушенням міжнародного гуманітарного права. 

Депортація дітей

Ще один досвід українського дитинства на окупованих територіях – примусове переміщення або депортація до/через окупований Крим.
За даними порталу «Діти війни», зараз верифіковано 19546 випадків депортації та/або примусового переміщення дітей. Проте справжні цифри встановити поки неможливо.  

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна і російського дитячого омбудсмена Марії Львової-Бєлової. Обох звинувачують у незаконному переміщенні українських дітей з окупованих територій України до Росії та Білорусі. Росія започаткувала цю практику, починаючи з 2014 року – з окупації Криму. В основу такої політики лягла примусова паспортизація українських громадян на тимчасово окупованій території. Найбільш вразливою групою цих протиправних дій є діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які не мали можливості самостійно відмовитися від нав’язаного громадянства та захистити свої права, оскільки не могли самостійно приймати рішення. 

Росія переміщує або депортує українських дітей, маскуючи це під благодійність, гуманітарну ініціативу або порятунок, використовуючи при цьому низку маніпулятивних тверджень: «діти Донбасу» – це російські діти; Україна і Захід вбивають «дітей Донбасу», тому їх потрібно «рятувати».

У аналітичній записці «Примусова депортація українських дітей до/через окупований Крим» йдеться, що з початку повномасштабного вторгнення перші повідомлення про примусове вивезення дітей до Росії та тимчасово окупованих територій Криму були опубліковані в березні 2022 року, під час боїв за Маріуполь. Тоді влада України заявили про викрадення російськими військами понад 2300 дітей з Донецької та Луганської областей. Також на основі відкритих даних створено карту таборів, куди росіяни розселяли та продовжують розселяти депортованих українських дітей. 

27 квітня 2023  року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію (2495), що вказує: примусове переміщення та русифікація українських дітей є доказами геноциду. Наприкінці січня 2024 року ПАРЄ одноголосно ухвалила ще одну резолюцію про становище дітей України – новий документ містить додаткові положення на захист українських дітей.

За даними міжнародної експертної групи Bring Kids Back UA, створеної задля повернення викрадених Росією під час війни українських дітей, з ідентифікованих 19 546 випадків повернути вдалося 388. 

Спротив громадян України окупації 

Попри окупацію Кримського півострова Росією, українські громадяни – дорослі та діти – чинять спротив ворогу всіма можливими способами, ризикуючи своєю безпекою та життям. 
Відомо про  цілі рухи, а також поодинокі випадки та ініціативи окремих людей. Також відомими є випадки дитячого спротиву в окупованому Криму. Наприклад, 14 річний школяр самостійно приїхав з Керчі до Ялти та облив червоною фарбою банер з портретом Путіна.

Ще один приклад – історія 8-класниці з Херсона, яку під час окупації незаконно вивезли до Криму. Вона не встала під час виконання російського гімну в класі та написала в зошиті: «Слава Україні» та «Перемога буде за нами». За це юну українку звинуватили в тому, що вона негативно ставиться до Росії і відкрито це демонструє.

Ще одним доказом дитячого спротиву слугує відео, зняте в Криму. У ролику з кримськими пейзажами чутно, як дитина промовляє гасло «Слава Україні! Героям слава!». 

Жителі окупованого Криму чекають на повернення, попри тиск і ймовірність бути затриманими, виховують своїх дітей з любов’ю до України.