1 січня 2025 року виповнюється 99 років з дня народження Олексія Федоровича Нирка — видатного діяча культури, подвижника українського кобзарства в Криму, історика, педагога, бандуриста та засновника ялтинської “Просвіти”. Його життя стало прикладом незламної віри в силу української культури, її значення для збереження ідентичності навіть у найскладніші часи.
Народився Олексій Нирко на Січеславщині, у селі Мар’янське. З дитинства він захоплювався історіями про запорожців, Дорошенка, Сагайдачного, і полюбив бандуру, яка була супутницею козацького побуту. Любов до музики йому прививав й батько, талановитий гармоніст.
Дитинство Олексія було сповнене важких випробувань: Голодомор, під час якого померли прабабуся і прадід, арешти та заслання батька, який згодом помер. Після участі у Другій світовій війні Олексій вступив до Львівської державної консерваторії імені Лисенка. Проте завершити навчання він не зміг: після доносу однокурсника його засудили за “антирадянську діяльність” (насправді — за пропаганду національної ідеї) і відправили на 5 років заслання, яке він відбував на території сучасної Пермської області Росії.
У 1956 році, після звільнення, Олексій Нирко оселився в Ялті, свідомо обравши Крим попри застереження знайомих.
“Я вирішив поселитися в Криму і довести, що Крим – це теж Україна, де повинна звучати не тільки українська мова, але й дзвінка невмируща бандура”, — писав він.
У 1964 році Нирко організував і очолив капелу бандуристів імені С. Руданського при Ялтинському технікумі. Понад 40 років він керував капелою, яка отримала звання народної і виступала у Франції, Угорщині, Польщі, Туреччині та інших країнах. У 1966 році він відкрив клас бандури в Ялтинській дитячій музичній школі та заснував дитячу капелу “Кримські проліски”, яка також здобула звання народної.
Завдяки його старанням у Криму наприкінці ХХ століття вже існувало 7 кобзарських колективів, які мали статус “Самодіяльних Народних”. Його учні стали продовжувачами справи свого вчителя в Україні та за її межами – в Німеччині, Японії та навіть у Марокко.
Олексій Нирко активно займався просвітницькою діяльністю: він очолював ініціативну групу зі створення Музею Лесі Українки в Ялті, заснував у 1984 році Музей кобзарства Криму та Кубані при Ялтинському педагогічному училищі, організовував кобзарські фестивалі з 1992 року. Він став головою Кримського осередку Всеукраїнської спілки кобзарів та директором Центру кобзарства Криму й Кубані. Протягом життя збирав унікальну колекцію бандур та книг.
Олексій Нирко став основоположником першого в Криму міського (Ялта) товариства “Просвіта”.
Особливе значення мали його аранжування творів для бандури – українських народних пісень і композицій класичних авторів. Його діяльність як виконавця та керівника неодноразово відзначали дипломами та медалями, а його бандура стала символом сили українського духу в Криму.
Як дослідник Олексій Нирко зробив великий внесок у вивчення історії кобзарства. Його праці, зокрема “Кобзарство Криму й Кубані” та «Ялтинська “Українська трупа”», стали фундаментальними дослідженнями.
Останніми роками життя він працював над книгою “Кобзарство Криму й Кубані”, яка вийшла друком вже посмертно. У своїх дослідженнях Нирко ґрунтовно спростовував українофобські твердження про нібито відсутність української культури в Криму.
Зібрана Нирком колекція бандур і книг без відома родини була перевезена до Кримського гуманітарного інституту ще у 2012 році. Доля цієї колекції після окупації Криму залишається невідомою.