10 грудня світ відзначає Міжнародний день прав людини. У цей день говорять про свободу, гідність і рівність, однак для України, а особливо для окупованого Криму, ці слова лунають із болем і відчаєм. На півострові, що перебуває під російською окупацією вже десятий рік, права людини безжально топчуть, а тих, хто відмовляється мовчати, переслідують, катують і ув’язнюють. За роки окупації Крим перетворився на територію систематичного беззаконня, де людська гідність не має жодної цінності.
Немає такого права людини, яке не було б попране російською окупаційною адміністрацією в Криму. Систематичне придушення свобод та знищення права на культурну, національну та релігійну ідентичність стали ключовими елементами репресивної політики окупантів. Кількість зареєстрованих релігійних громад на півострові зменшилася з 2083 до 907, храми Православної Церкви України конфісковуються або закриваються, діяльність Меджлісу кримськотатарського народу заборонено, а його членів піддають постійному тиску, арештам і політичним судилищам.
Цілеспрямоване витіснення української мови стало ще одним засобом асиміляції. Кількість учнів, які навчалися українською, скоротилася з 12 694 у 2013/2014 навчальному році до лише 197 у 2022/2023. Лише одна україномовна школа та один клас із викладанням українською залишилися на весь півострів.
Примусова паспортизація стала одним із перших інструментів контролю над місцевим населенням. Мешканців півострова насильно оголошували “громадянами росії”, а відмова від так званого “російського паспорта” наривалася на позбавлення права проживати у власних домівках, виселення і депортацію з території півострова, а також фабрикацію кримінальних справ.
З 2014 року у Криму зафіксовано 104 випадки насильницьких зникнень, із яких 21 особа залишається зниклою безвісти. Окрім того, задокументовано 55 випадків катувань, що включають побиття, застосування електричного струму, інсценування розстрілів та інші види психологічного терору.
218 політичних в’язнів, серед яких 132 — кримські татари. За кожною цифрою — зруйновані сім’ї, відірвані від рідних батьки й матері, понівечені долі дітей. Їх кидають за ґрати за етнічну приналежність, релігійні переконання, участь у мирних зібраннях, а інколи й просто за любов до своєї землі та сміливість говорити правду, а подекуди навіть і за те, що ті відмовились покинути свій дім. Політв’язні отримують вироки у 15–20 років колоній суворого режиму за “злочини”, які в цивілізованому світі називаються правом на свободу думки й самовираження.
Окупаційні “суди” в Криму винесли вироки у щонайменше 15 справах журналістів та громадянських журналістів, засудивши їх до різних термінів позбавлення волі. Більшість із засуджених — кримські татари, які висвітлювали порушення прав людини, незаконні дії окупаційної влади та системні репресії на півострові.
Для росії ворогом є будь-хто: 10-річна дівчинка, яка записала у соцмережі відео на підтримку України, “дискредитує” російську окупаційну армію, 60-річна пенсіонерка, яка посміла висловити незгоду з окупаційною адміністрацію перетворюється на “шпигуна українських спецслужб” і отримує вирок у 12 років до колонії за тисячі кілометрів від дому за “державну зраду”.
Ворог — і наліпка “UA” на авто, наявність якої є приводом для затримання та примусового відклеювання символу на місці, щоб продемонструвати свою покору та “лояльність”. І тим паче музика українських виконавців — від Вірки Сердючки та гурту Океан Ельзи і до “Доброго вечора, ми з України”.
Окупаційні суди лише від початку широкомасштабного вторгнення відкрили понад 1093 справи проти мешканців півострова за “дискредитацію” російських окупаційних військ, наклавши штрафи у 955 випадках.
Особливо показовими є випадки, коли людей карають навіть за найменші спроби зберегти зв’язок із домом. Окупанти затримують громадян, які приїхали на півострів до рідних чи на похорон близьких. У Ялті просто на цвинтарі заарештували жінку, яка приїхала з-за кордону, щоб попрощатися з матір’ю. Так само понад півтора року за ґратами провела Леніє Умерова, яку затримали лише за те, що вона їхала до Криму, аби відвідати свого смертельно хворого батька.
Крім того, понад 50 тисяч кримчан були мобілізовані до російської армії і змушені воювати проти власної країни, 1453 солдати окупаційної армії з підрозділів, дислокованих в окупованому Криму, загинули — 950 із них, ймовірно, були громадянами України.
Репресивна політика російської окупаційної адміністрації не лише порушує основоположні права людини, але й спрямована на знищення культурної та національної самобутності мешканців півострова, демонструючи цілеспрямовану колоніальну політику. На окупованому півострові права людини перетворилися на порожній звук. Але навіть у цих умовах люди не здаються. Ті, хто залишається вірним свободі та гідності, продовжують боротьбу, попри ризик втратити все.
Кожен день у Криму — це битва за право бути собою. І ця боротьба триває, доки Крим не повернеться додому.