Десять років тому, 9 квітня 2015 року, Верховна Рада України ухвалила пакет законів про декомунізацію, зробивши рішучий крок на шляху до подолання наслідків тоталітарного минулого та відновлення національної пам’яті.
Цими ключовими законодавчими актами стали: Закон України № 317-VIII “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” та Закон України № 318-VIII “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”. Вони були покликані очистити публічний простір від символів комуністичного режиму, прибічники якого десятиліттями нищили українську ідентичність, спотворювали історію та чинили репресії.
Одним із ключових елементів декомунізації стало перейменування населених пунктів, вулиць, площ та інших географічних об’єктів, що носили імена комуністичних діячів або мали радянську символіку. Для Криму, де радянська влада особливо активно нав’язувала свою ідеологію, змінюючи історичні назви на штучні, комуністичні, цей процес мав особливе значення.
Декомунізація в Криму сприяла не лише усуненню ідеологічних маркерів окупаційного режиму, а й відновленню історичної пам’яті кримськотатарського народу — одного з корінних народів України, який зазнав численних утисків, депортацій та геноциду від радянського союзу та росії. Повернення історичних назв стало важливим кроком на шляху до відновлення їхньої національної гідності та історичної справедливості.
Особливо важливим етапом стала постанова Верховної Ради України № 4087-VIII “Про перейменування окремих населених пунктів та районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя”, ухвалена 12 травня 2016 року. Постанова конкретизувала та значно розширила процес декомунізації на півострові, затвердивши нові, історично обґрунтовані назви для десятків населених пунктів та районів. Проте, постанова мала набути чинності лише після деокупації Криму.
Представництво ініціювало внесення змін до законодавства з метою розблокування декомунізації ще до його деокупації. Ця ініціатива була підтримана Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України та народними депутатами.
Результатом стало ухвалення Верховною Радою України 23 серпня 2023 року, в день проведення саміту Кримської платформи, Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розв’язання окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим”. Цим законом було перейменовано 69 населених пунктів.
Наприклад, на мапи Криму замість таких комуністичних назв як Красногвардійське, Кіровське та Совєтське повернулися кримськотатарські назви Курман (Qurman), Іслям-Терек (İslâm Terek) та Ічкі (İçki), колишній німецькій колонії Красногвардійське повернули назву Новий Цюріхталь (Neu-Zürichtal), а колишній єврейській колонії Правда назву з їдишу Дер-Емес (דער עמעס), Красноперекопськ перейменували на Яни Капу (Yañı Qapu), Леніне на Єди-Кую (Yedi Quyu), Орджонікідзе на Кайгадор (Kaygador), Ларине на Житомирське, а село Краснознам’янка отримало назву Старий Млин.
Відповідно були перейменовані й райони: Кіровський на Іслямтерецький, Красногвардійський на Курманський, Красноперекопський на Перекопський, Ленінський на Єдікуйський, Совєтський на Ічкінський, щоправда, після адміністративної реформи 2020 року і укрупнення районів деякі з них були об’єднані .
Важливо підкреслити, що перейменування, затверджені цією постановою, базувалися на історичних назвах, які існували до встановлення радянської влади в Криму. Ці назви були ретельно узгоджені з Меджлісом кримськотатарського народу, що є яскравим свідченням важливості врахування прав та інтересів корінного народу Криму у процесі відновлення історичної справедливості.
Після початку повномасштабного вторгнення Україна прийняла рішення позбутися не лише радянського спадку в топоніміці, але й більш раннього російського імперського. З цією метою у 2023 році було прийнято Закон України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Закон визначає російську імперську політику як злочинну та спрямовану на підкорення й асиміляцію інших народів, зокрема українців. Він забороняє присвоєння географічним об’єктам, юридичним особам та об’єктам права власності назв, що глорифікують Росію, її діячів чи події, пов’язані з реалізацією цієї політики. У контексті топонімії закон передбачає перейменування населених пунктів, вулиць, скверів та інших об’єктів, чиї назви містять символіку російської імперської політики.
Саме в цьому контексті продовжилось повернення історичних назв адміністративно-територіальним та географічним об’єктам в Криму. Так, 17 січня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 49 “Про перейменування деяких географічних об’єктів”, якою було перейменовано 22 географічні об’єкти у тимчасово окупованому Криму, повертаючи їм історичні кримськотатарські назви. Серед них: урочище Аврорівка стало урочищем Башбек (Başbek), балка Артемівка — балкою Тока (Toqa), річка Воронцівка — річкою Кучук-Чатирлик (Küçük Çatırlıq), урочище Краснофлотське — урочищем Кайнаш (Qaynaş), Кутузовський фонтан — джерелом Сюнгу-Су (Süngü Suv), Червоний камінь — Кизил-Ташем (Qızıl Taş), а урочище Чкалове — урочищем Біюк-Карджав (Büyük Qarcav).
Представництво спільно з Українським інститутом національної пам’яті та Меджлісом кримськотатарського народу активно долучалось до роботи над проєктом постанови шляхом участі в робочих консультаціях із залученням зацікавлених сторін, узгодженням переліку об’єктів щодо яких пропонувалось перейменування на відповідність вимогам законодавства та проведенням додаткових комунікацій.
Також 25 березня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон про перейменування 103 місцевих загальних судів, зокрема й на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. В Автономній Республіці Крим змінили назву шість районних судів, і ще три назви районних судів змінилися в місті Севастополь.
Ці перейменування, здійснені у 2016-2025 роках, не лише повернули Криму його справжні, історичні назви, але й відновили глибокий зв’язок між сучасним півостровом та його багатим і різноманітним минулим.
Деколонізація, зокрема й деколонізація топоніміки, є важливою частиною української політики пам’яті, а повернення історичних назв у Криму прямо пов’язано з забезпеченням прав корінних народів України.
Україна продовжує боротися за деокупацію Криму та повне відновлення історичної справедливості на півострові, де декомунізація є невіддільною частиною цього процесу. Звільнення Криму неодмінно призведе до остаточного утвердження історичних назв та відновлення поваги до пам’яті всіх народів, які проживали та проживають на цій землі.