10 серпня 2012 набув чинності Закон України “Про засади державної мовної політики”,, ухвалений 3 липня того ж року, відомий як “закон Ківалова-Колесніченка” за прізвищами депутатів-ініціаторів.

Про що був цей закон?

Закон передбачав, з одного боку, незмінність визнання української мови як державної, з іншого — розширював використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов становить не менше 10% від населення певного регіону. Він зобов’язував органи місцевого самоврядування “здійснювати заходи щодо розвитку, використання та захисту регіональної мови”. На практиці він був розроблений для захисту прав та інтересів носіїв однієї конкретної мови — російської, та використовувався як популістичний інструмент.

Особливого розголосу закон отримав у Автономній Республіці Крим. Ще в червні 2010 року тодішній голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим та майбутній колаборант Володимир Константинов надіслав Президенту Віктору Януковичу законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо дотримання статті 10 Конституції України)”, яким запропоновано внести зміни до 21 закону, додаючи всюди російську та інші мови. Саме в Криму проросійські рухи активно вимагали прийняття закону і “захисту прав російськомовних”.

Сам же закон ще до прийняття викликав резонанс у суспільстві та спровокував критику дій чинної влади. Експерти та громадські діячі звинувачували відповідальних за прийняття та підписання закону у порушенні Конституції України та діях проти національної безпеки та суверенітету. Сучасні оцінки називають цей закон одним з етапів підготовки до російської агресії проти України.

Окрім спротиву з боку опозиційних сил, критику він мав і на території Криму. Зокрема, активно на процес прийняття закону реагували представники кримськотатарської спільноти. Законопроєкт був розкритикований і Конгресом національних громад України, який об’єднує більшість національних спільнот країни, Союзом гагаузів України та Асоціацією єврейських організацій та общин України та викликав хвилю протестів по всій країні.

Тогочасний голова Меджлісу Кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв заявляв про неприйнятність ухваленого закону для кримських татар, а Верховна Рада Автономної Республіки Криму гальмувала з прийняттям рішення щодо надання російській мові статусу регіональної, оскільки депутатів парламенту АРК бентежило, що нарівні з російською мовою мала з’явитись ще кримськотатарська мова.

“Ми вважаємо, що кримськотатарська мова повинна бути однією з офіційних у Криму, виходячи з того, що ми є корінним народом на півострові. Питання про те, чи буде функціонувати кримськотатарська мова як офіційна, чи ні, не повинне вирішуватися залежно від нашої чисельності”, — сказав він.

Як передбачив лідер кримських татар, можливою причиною було те, що закон про мовну політику спрямований тільки на посилення ролі російської мови на території України. 

“Ми, не прив’язуючись до цього закону Ківалова-Колесніченка, будемо домагатися функціонування кримськотатарської мови на своїй землі. Зараз кількість кримських татар у Криму складає близько 13% від населення АРК”, — відзначав Джемілєв у 2012 році.

За його словами, “якщо російська мова отримає особливий статус в регіонах України, то і в етнічних українців, і у кримських татар не буде стимулу вивчати рідну мову, оскільки вони володіють російською не гірше за росіян”.

“Кримські татари бачать свій розвиток в рамках держави Україна і закони, спрямовані на її розкол, жодним чином не в наших інтересах. Щодо механізмів захисту мовних прав, то нам вистачило б і закладених у Конституції та існуючих законодавчих актів. Інша справа, що для повної їх реалізації кримських татар все ж потрібно визнати корінним народом на території України”, — зазначав він.

Це контрастувало з коментарями тогочасної влади Автономної Республіки Крим. Наприклад, Голова Верховної Ради Республіки зробив заяву, що “кримчани з великою радістю сприйняли ухвалення парламентом країни в другому читанні довгоочікуваного закону” та зазначав, що “ухвалення закону про засади державної мовної політики свідчить про демократизацію мовного середовища в нашій країні”.

На щастя, повноцінно цей закон так і не запрацював, адже від моменту прийняття до початку Революції Гідності та повалення режиму Януковича пройшло трохи більше року..

23 лютого 2014 року на екстреному засіданні Верховної ради України більшість депутатів проголосували за законопроєкт “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про засади державної мовної політики””. Однак, спроба скасування закону викликала негативні реакції в АР Крим та деяких регіонах на півдні та сході країни і призвела до заворушень, зокрема виступів проти нової влади. 

Через використання цього факту росією для посилення напруги на півдні та сході України під час вторгнення російських військ у Крим, виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов 28 лютого відмовився підписати цей закон.

Вже через 4 роки після початку війни росії проти України, у 2018 році  Конституційний Суд України визнав Закон “Ківалова-Колісніченка” неконституційним та таким, що втратив чинність. 

Ще до подання законопроєкту тема надання особливого статусу та/чи привілеїв російській мові в Криму та на сході України використовувалась проросійськими силами як дестабілізаційний інструмент задля досягнення власних політичних цілей. Зокрема, протести за “надання російській мові статусу регіональної” збирали сотні і тисячі людей, використовувались як інструмент прокремлівської пропаганди. Згодом, у 2014 році, тема статусу російської мови і нібито планів української влади щодо її заборони була використана росією як інструмент впливу на деякі категорії населення України, зокрема в процесі окупації Криму.