Шаміль Алядін народився у селі Махульдюр (нині Нагірне, Бахчисарайський район). З дитинства цікавився читанням і письмом, навчався в сільській школі, а згодом — у педагогічному училищі в Бахчисараї. Там він опинився у колі молодих авторів, серед яких був і Ешреф Шем’ї-заде, що вплинув на рішення писати кримськотатарською. У ці роки формувався як письменник і свідомий діяч.

Перший вірш написав у 15 років. У 1932 році вийшла його перша збірка “Посміхнулась земля, посміхнулося небо”. У 1930-х роках публікувався в періодиці, працював редактором кількох видань, долучався до розвитку кримськотатарської літератури. У 1937 році закінчив літературний факультет Московського інституту філософії, літератури й історії (ІФЛІ).

У 1939 році Шаміля Алядіна обрали головою Спілки письменників Криму. У цей же період він переклав “Заповіт” Тараса Шевченка кримськотатарською мовою — текст, що став знаковим для поєднання української та кримськотатарської культур, і був відзначений ювілейною Шевченківською медаллю. До початку Другої світової війни Алядін зарекомендував себе як організатор літературного процесу, популяризатор національного письма та перекладач класики.

Протягом життя він створив понад 70 книжок прози, публіцистики, спогадів, повістей і романів. Його творчість охоплює широкий спектр тем — від історичних нарисів до оповідей про звичайних людей і трагічні сторінки історії народу.

У 1944 році радянська влада здійснила примусову депортацію кримськотатарського населення до Центральної Азії. Для Алядіна, як і для тисяч його земляків, це стало моментом втрати, ізоляції та випробування. Його вивезли до Узбекистану, де він зіткнувся не лише з побутовими труднощами, а й з повною забороною на публікацію. Протягом десятиліть він залишався виключеним із офіційного літературного процесу, а деякі його рукописи було втрачено або знищено.

Паралельно з літературною працею, Алядін вів активну громадську діяльність: долучався до кампаній із повернення кримських татар на батьківщину, підписував колективні звернення до радянського керівництва, підтримував публічні виступи правозахисників. Його особиста позиція стала частиною ширшого національного руху, що вимагав реабілітації та повернення кримськотатарського народу в Крим.

Лише після розпаду СРСР Шаміль Алядін отримав можливість повернутися до Криму — це сталося у 1994 році, коли йому було вже за 80. Він оселився в Бахчисараї, де провів останні роки життя, беручи участь у громадському житті й виступаючи на підтримку кримськотатарського національного відродження. Алядін спілкувався з молодими авторами, ділився досвідом і залишався активним навіть у поважному віці. Після його смерті в 1996 році, Шаміля Алядіна твори продовжують видавати українською — зокрема, збірка “І народився день” (2018), до якої увійшли оповідання і новели, та переклад роману “Мердивен” (2019), що розповідає про долю депортованих кримських татар. Його літературна спадщина стала джерелом для нових поколінь письменників і дослідників кримськотатарської культури.

Життя Шаміля Алядіна тісно переплелося з історією кримськотатарського народу: від перших поезій у Криму до років вигнання і повернення. Його твори й позиція залишаються частиною культурного простору України. Сьогодні, коли кримські татари знову стикаються з репресіям, приклад Алядіна нагадує про значення культури, мови і підтримки корінних народів з боку держави.