27 березня 2014 року стало важливим етапом у розвитку міжнародної підтримки України. Того дня Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила Резолюцію №68/262 “Територіальна цілісність України” у відповідь на російську окупацію Криму.
Це рішення стало чітким свідченням позиції світової спільноти щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України. Документ зафіксував невизнання будь-яких спроб змінити статус Автономної Республіки Крим і міста Севастополя поза межами, визначеними міжнародним правом.
В резолюції наголошується, що так званий “референдум”, незаконно проведений у Криму 16 березня 2014 року, не має юридичної сили та не може бути підставою для зміни статусу півострова. Це положення стало ключовим у формуванні міжнародної позиції щодо невизнання результатів цього “голосування”.
Ухвалення резолюції відбулося в умовах початку тимчасової окупації Кримського півострова російською федерацією. Попри складний політичний контекст, більшість держав-членів ООН підтримали документ, засвідчивши відданість принципам міжнародного права.
Резолюція №68/262 стала фундаментом для подальшої міжнародної політики невизнання спроби окупації Криму. Саме вона заклала основу для санкційної політики, дипломатичного тиску та системної підтримки України на міжнародній арені.
Попри роки, значення цього документа лише посилюється. Він і надалі залишається одним із ключових міжнародно-правових актів та підтверджує, що питання Криму не закрите, а боротьба за його деокупацію триває. Відтоді ГА ООН регулярно ухвалює резолюції, що підтверджують незмінну позицію більшості країн-членів ООН щодо визнання Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей територією України.
Шлях від першої історичної резолюції до документа, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 2025 року, демонструє еволюцію злочинів окупаційного режиму від вмотивованих політичних переслідувань до мілітаризації молоді. Остання прийнята резолюція на полях Генасамблеї в Нью-Йорку є чітким сигналом, що світ не просто спостерігає, а систематично документує кожен крок окупанта для понесення відповідальності за злочини у майбутньому.
Крим — це Україна. І ця позиція має чітке підтвердження не лише на національному рівні, а й у рішеннях міжнародної спільноти.