12 травня 2016 року Верховна Рада з урахуванням пропозицій та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті, що були напрацьовані разом з Меджлісом кримськотатарського народу, ухвалила історичну постанову №1352-VIII про перейменування низки населених пунктів і районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Фактично український парламент повернув 70 містечкам і селам півострова (а також 5 районам) їхні історичні назви, прибравши радянські топоніми, яка набуде чинності з моменту звільнення та деокупації Криму.

Постанова стала частиною виконання Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, ухваленого у 2015 році. Цей закон передбачав заборону символів тоталітаризму, а також перейменування населених пунктів і вулиць, які містили радянську ідеологічну спадщину. Проте для Криму цей процес мав значно глибший, травматичний підтекст.

Більшість “радянських” назв на карті Криму були нав’язані після Другої світової війни. У 1944 році сталінський режим депортував із Криму корінний народ – кримських татар, а разом з ними і представників інших національних спільнот. Майже одразу після цього радянська влада взялася переписувати карту півострова: історичні назви сіл і містечок (переважно кримськотатарського походження) замінили на нові, російські комуністичні. Протягом кількох хвиль перейменувань (1944, 1945, 1948, 1949 років) було змінено назви більше ніж 1300 населених пунктів Криму – понад 90% від усіх на той час. Ці дії фактично стерли з мапи культурну пам’ять про корінний народ: старі назви, що несли в собі історію і мову кримських татар, зникли, поступившись місцем одноманітним “Червоним”, “Радянським” та “Ленінським” топонімам. 

У 2016 році Україна зробила крок у протилежному напрямку — до відновлення історичної справедливості. Зокрема, було перейменовано такі райони:

• Кіровський район — Іслямтерецький район;
• Красногвардійський район — Курманський район;
• Красноперекопський район — Перекопський район;
• Ленінський район — Єдикуйський район;
• Совєтський район — Ічкінський район.

Окрему увагу привертає перейменування міста Красноперекопськ на Яни Капу, що в перекладі з кримськотатарської означає “Нові ворота”. Колись тут справді існувала важлива фортифікаційна брама на шляху до півострова — символ сили, опору і переходу. Також селище Орджонікідзе біля Феодосії отримало свою історичну назву Кайгадор, а селища Красногвардійське, Леніне і Совєтське стали відповідно Курманом, Єди-Куєм та Ічкі.

Сьогодні, в умовах тимчасової окупації півострова, ця постанова має ще глибше значення. Вона нагадує, що повернення Криму починається з пам’яті, з імен, з правди. Україна знає справжні імена своїх міст і сіл і поверне їх після деокупації.