Громадянський журналіст Владислав Єсипенко народився 13 березня 1969 року в Кривому Розі. До того як розпочати свою кар’єру в журналістиці, працював у сфері бізнесу та виробництва, проте після окупації Криму росією обрав шлях репортера. З 2014 року Владислав співпрацював із виданням “Крим. Реалії”, збираючи інформацію про життя кримчан в умовах окупації.
Окупація Криму відбувалася на очах у Владислава. Він багато фільмував на свій телефон: заблоковані українські військові частини в Криму, страйки, захоплення території російською армією, виборчі дільниці під час так званого “референдуму”, руйнування довкілля, порушення прав людини, переслідування кримських татар, репресії щодо незалежної преси.
Правда завжди була однією з найбільших загроз для росії, саме тому будь-який незалежний голос у Криму викликає реакцію з боку ФСБ. Єсипенка затримали 10 березня 2021 року на Ангарському перевалі в Криму. За день до того він знімав акцію на честь вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Йому висунули звинувачення за статтями 223.1 Кримінального кодексу росії (незаконне виготовлення вибухових речовин, незаконні виготовлення, перероблення чи ремонт вибухових пристроїв) і 222 КК росії (незаконні придбання, передання, збут, зберігання, перевезення чи носіння зброї, її основних частин, боєприпасів). Журналіста засудили до шести років колонії загального режиму, пізніше апеляційний суд скоротив йому термін ув’язнення до п’яти років утримання в керченській колонії №2.
Після арешту Єсипенка утримували без доступу до незалежного адвоката, піддаючи катуванням, застосовуючи, зокрема, електричний струм, аби вибити зізнання. У підсумку окупанти змусили журналіста дати інтерв’ю російському телеканалу “Крым 24”, де він “зізнається” у співпраці з українською владою. Після допуску до незалежних адвокатів Єсипенко відмовився від цих свідчень, заявивши, що ці свідчення окупаційні спецслужби отримали шляхом застосування тиску і тортур.
Його дружина, Катерина Єсипенко, стала голосом боротьби за звільнення. У жовтні 2024 року вона виступила на Міністерській конференції Формули миру в Монреалі, закликавши міжнародну спільноту до активних дій. 27 листопада 2024 року міжнародна правозахисна організація Freedom Now подала петицію до ООН з вимогою звільнення Владислава Єсипенка. 5 березня 2025 року партнери Платформи захисту журналістів при Раді Європи також закликали Росію негайно звільнити журналіста.
За свою відданість свободі слова Владислав Єсипенко отримав державну стипендію імені Левка Лук’яненка (2021) та премію Американського ПЕН Barbey Freedom to Write Award (2022).
Правозахисниця Ольга Скрипник зазначила, що своє останнє слово на суді в Криму Костянтин розпочав так:
“Я вважаю цю справу політичною. Чому? Тому що я – журналіст українського видання, і, найімовірніше, співробітники ФСБ хотіли показати, наскільки неприйнятною є свобода слова…”
Навіть перебуваючи за ґратами, Владислав Єсипенко продовжував свою журналістську діяльність. Він записав розмову зі своїм громадянським захисником — єпископом Православної церкви України, митрополитом Сімферопольським і Кримським Климентом. У неволі взяв інтерв’ю і в іншого ув’язненого — громадянина України Костянтина Ширінга, затриманого у квітні 2020 року за сфабрикованими звинуваченнями в шпигунстві та засудженого до 12 років ув’язнення в колонії суворого режиму. Це інтерв’ю стало першим і єдиним, яке Костянтин дав для “Крим.Реалії”.
Нещодавно менторкою Владислава Єсипенка стала Віцепрезидентка Бундерстагу Катрін Гьорінг-Екардт. Про це Віцепрезидентка Бундерстагу повідомила під час зустрічі з Постійною Представницею Ольгою Куришко у Німеччині.
“Саме той факт, що Владислав Єсипенко є журналістом, привів мене до того, що я захотіла його підтримати. Політв’язням потрібна увага та видимість у суспільстві”, – зазначила Катрін Гьорінг-Екардт.
Справи Владислава Єсипенка та десятків інших кримських політв’язнів є частиною системної політики Росії, спрямованої на репресіЇ, залякування та придушення спротиву в окупованому Криму.
Журналісти та правозахисники — серед перших, хто потрапляє під загрозу увʼязнення через свою професійну діяльність. Україна продовжує боротьбу за звільнення всіх незаконно утримуваних у російських в’язницях. Ми закликаємо міжнародних партнерів посилювати тиск на Росію та добиватися звільнення Владислава Єсипенка й інших жертв політичних репресій.