8 серпня 1941 року німецькі війська захопили Умань і згодом встановили контроль над усією територією Правобережної України. Тривала облога Києва, і загроза вторгнення нависла над підконтрольною радянському союзу Лівобережною Україною. Німецькі війська готувались до захоплення Криму.

14 серпня 1941 року з’явилася Директива Ставки Верховного головнокомандування, яка наказувала 51-й армії, яка дислокувалася у Криму, “очистити негайно територію півострова від місцевих жителів-німців та інших антирадянських елементів”. Постановою Ради про евакуацію №СЕ-75с від 15 серпня 1941 року уряду Кримської АРСР пропонувалося здійснити “евакуацію” німецького населення.

Але як німці з’явилися у Криму? Це сталося в рамках російської політики колонізації півострова, в ході якої місцеве кримськотатарське населення витіснялося, і на його місце запрошували іноземних колоністів. Так, на початку XIX століття у Криму з’явилися німецькі колонії Нейзац, Фріденталь, Розенталь, Гейльбрун, Судак-Фортеця, Герценберґ, Цюрихталь та Кроненталь. Перед Другою світовою війною німці складали близько 6% населення Криму. Існували німецькі села та навіть два німецькі національні райони: Тельманівський та Буюк-Онларський.

З початком німецько-радянської війни у червні 1941 німецьке населення Криму було записано в “антирадянські елементи”. Відповідно до директиви та постанови Ради з евакуації від 15 серпня 1941 року з Криму було виселено 59 744 осіб, у тому числі 11 тисяч не етнічних німців, які були пов’язані з німцями сімейними зв’язками — українців, кримських татар, росіян.

На відміну від депортованих у 1944 році кримських татар, болгар, греків і вірменів, формально кримських німців не було депортовано, у документах говориться лише про «евакуацію». Майже 60 тисяч людей було вивезено до Північного Кавказу, а згодом до Сибіру та Казахстану.

До кінця 1941 року були депортовані ще 2233 німці, невелика кількість була виселена в березні 1942 році з Керченського півострова, коли радянські війська ненадовго відбили частину територій внаслідок десантної операції. Після звільнення Криму від нацистів у 1944 році було вислано ще 2300 німців.

Хоча після 1955 року всі звинувачення щодо німців Криму були скасовані, а у 1967 році було визнано, що звинувачення в масовому колабораціонізмі для жителів Криму були необґрунтованими, адміністративна заборона на повернення в Україну була знята для німців лише 3 листопада 1972 року. Тим не менш, масового повернення німців на півострів, як це було з кримськими татарами, не відбулося. Після розпаду СРСР більшість німців обирали майбутнє на історичній батьківщині в Німеччині, а не у Криму.

За переписом 2001 року на півострові мешкало лише дві з половиною тисячі німців, існували організації “Відерґебурт” (“Відродження”) та Земляцтво депортованих німців Криму. Також виходила газета «Гоффнунґ» («Надія»), німецькою та російською мовами, діяли лютеранські кірхи в Сімферополі, Судаку та Ялті.