14 жовтня 1918 року у Сімферополі відбулося урочисте відкриття Таврійського університету (Таврійської академії) — першого вищого навчального закладу на території Криму. Подія стала історичним кроком для регіону, який до того часу залишався без світських університетів. На початку XX століття імперська політика свідомо стримувала розвиток освіти на півострові: єдиними осередками “вищого” навчання були ісламські медресе, повітові та парафіяльні училища, гімназії, а місцева молодь здобувала освіту за межами Криму, переважно, в закладах Османської імперії або материковій частині російської імперії.

У 1916 році відомий громадський діяч і підприємець Соломон Крим публічно порушив питання про створення університету в Таврійській губернії. Ідею підтримало губернське земство, але через політичні обставини реалізувати її не вдалося. Після Лютневої революції 1917 року, на тлі активізації українського, кримськотатарського та інших національно-культурних рухів, питання заснування вищої школи знову набуло актуальності.

Навесні 1918 року, за гетьманату Павла Скоропадського, було ухвалено рішення про відкриття у Криму філії Київського університету святого Володимира. 11 травня 1918 року у Лівадії, на базі колишнього імператорського палацу, запрацював цей філіал, що мав фізико-математичний, юридичний, медичний та агрономічний факультети. Тимчасовим керівником призначили професора анатомії Романа Гельвіга, відрядженого з Києва.

Після встановлення контролю німецьких військ і формування уряду генерала Сулькевича було ухвалено рішення перенести університет із Ялти до Сімферополя. 3 вересня 1918 року Кримський крайовий уряд прийняв постанову № 23 “Про заснування Таврійського університету”, а 5 вересня затвердив його статут. Урочисте відкриття відбулося 14 жовтня 1918 року в приміщенні Театру таврійського дворянства за участі представників уряду та німецької адміністрації.

Університет складався з п’яти факультетів — історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного, медичного та агрономічного. Першим ректором став професор Роман Гельвіг (1918–1920), а серед викладачів були провідні науковці з Києва. Попри політичну нестабільність, університет швидко став центром наукового життя півострова, коли з охопленої війнами материкової частини України та росії сюди переїхала низка професорів. У 1919 році Рада Таврійського університету проголосила його автономію та право самоврядування, а в Севастополі відкрили філію — соціально-юридичний інститут. Академік Володимир Вернадський назвав Таврійський університет “одним із найсильніших наукових осередків у країні” й очолив його після смерті Гельвіга у жовтні 1920 року.

Втім, доля університету виявилася трагічною. У листопаді 1920 року більшовицькі війська захопили Крим, і вже в грудні Таврійський університет було реорганізовано в Кримський університет імені М. В. Фрунзе, підпорядкований Народному комісаріату освіти. Частину факультетів закрили, інші — перепрофілювали відповідно до вимог радянської ідеології у вищі педагогічні заклади. Вернадський, не погодившись із втручанням у наукову автономію, залишив посаду ректора в 1921 році. Згодом на базі університету створили кілька окремих інститутів. Попри всі зміни, за радянських часів університет зберіг свою спеціалізацію, впроваджену ще за часів Вернадського: тут вивчали вірусологію, неорганічну хімію та літературознавство Сходу. Водночас традиції першого кримського вишу були перервані на десятиліття.

У 1999 році, вже за часів незалежності України, університету було присвоєно ім’я В. І. Вернадського та надано статус національного. Тоді ж він став одним із центрів сходознавства в Україні й видавав низку історичних видань, присвячених як історичним, так і географічним особливостям розвитку Південних регіонів України. У цей період університет мав 16 факультетів і пропонував підготовку за приблизно 35 напрямами. Після окупації Криму росією у 2014 році Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського був переміщений на підконтрольну Україні територію. Від 2016 року він відновив свою діяльність у Києві, де діє в українському правовому полі, зберігаючи статус одного з провідних класичних університетів країни, де особлива увага приділяється кримським студіям — зокрема через діяльність Центру реінтеграції та розвитку Криму.