16 жовтня 1907 року неподалік Бердянська народився Петро Григоренко — український генерал радянської армії, який став одним із найвідоміших правозахисників XX століття. Він воював у Другій світовій війні, мав численні бойові нагороди, викладав у Військовій академії імені Фрунзе та мав блискучу військову кар’єру — аж доки не наважився говорити правду.
Після війни Григоренко став одним із перших у СРСР, хто відкрито виступив проти політичних репресій. У 1961 році він публічно засумнівався у “демократизмі” радянської системи під час обговорення Програми КПРС, поставивши питання:
“Ми схвалюємо проєкт програми, в якому засуджуємо культ особи, але чи все робиться, щоб культ особи не повторився?”
Цього вистачило, щоб його позбавили посад, військового звання й відправили на примусове “лікування” у психіатричну лікарню — типову форму репресій тоталітарної радянської влади проти інакодумців.
Особливо важливою стала діяльність Петра Григоренка на підтримку кримськотатарського народу. Він відверто виступав проти депортації кримських татар, вимагав їхнього повернення до Криму, виступав на міжнародних форумах, писав відкриті листи до радянського керівництва, закликаючи визнати злочин депортації.
Завдяки його позиції тема Криму та кримськотатарського питання перестала бути “внутрішньою справою СРСР” і вийшла на міжнародний рівень. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв пізніше скаже:
“Ніхто у світі не зробив для кримських татар стільки, скільки зробив Петро Григоренко”.
Кримські татари сприймали його як справжнього союзника — настільки, що організовували біля його московського дому неофіційну охорону, щоб захистити генерала від переслідувань КДБ.
У 1976 році Григоренко став співзасновником Московської та Української Гельсінських груп, які вимагали дотримання прав людини відповідно до Гельсінських угод. Його ідеї про гідність, відповідальність влади перед громадянином і право на правду стали орієнтиром для цілої генерації радянських дисидентів.
Після поїздки на лікування до США радянська влада позбавила його громадянства. Генерал більше ніколи не зміг повернутися додому — у країну, за яку воював і яку захищав не лише зброєю, а й словом.
Петро Григоренко помер 1987 року в Нью-Йорку. Його поховали на українському цвинтарі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі. Уже після розпаду СРСР його реабілітували, а у 1999 році з ініціативи кримськотатарської громади у Сімферополі відкрили пам’ятник — жест вдячності людині, яка ніколи не зрадила принципів правди і справедливості.