Ще з часу анексії Криму Російською імперією у 1783 році росія послідовно прагнула встановити та закріпити свій контроль над півостровом шляхом системного витіснення або асиміляції корінного кримськотатарського народу. Ця політика мала на меті не лише зміну етнічного складу регіону, а й повне підпорядкування політичної та культурної ідентичності корінного населення імперським і, згодом, радянським наративам.

Упродовж 1920-х років радянська влада здійснювала цілеспрямовані репресивні заходи проти кримськотатарських політичних і культурних діячів під приводом боротьби з так званим “буржуазним націоналізмом”.  Особливою мішенню стали діячі, які підтримували ідеї культурного та політичного самовизначення кримських татар. Серед перших жертв — Велі Ібраїмов — голова Центрального виконавчого комітету Кримської АРСР, якого у 1928 році було засуджено до розстрілу. Ібраїмов виступав за відновлення національного самоврядування, захист кримськотатарських селян від земельної дискримінації, розвиток шкільної освіти кримськотатарською мовою та повернення вигнаних раніше співвітчизників. Його смерть стала сигналом початку політики ліквідації автономної політичної суб’єктності кримських татар.

У ті ж роки під репресії потрапили інші провідні діячі. Наприклад, Мамут Сулейманов — активіст і вчений, один із перших організаторів національного шкільництва — був заарештований за надуманими обвинуваченнями у шпигунстві. Аналогічно було репресовано Мустафу Куртмерзу, який працював над формуванням мережі бібліотек і громадських читальних залів. Будь-яка ініціатива, що мала ознаки модернізації чи самостійності, інтерпретувалася як загроза радянському монолітові.

Наприкінці 1930-х СРСР охопила хвиля масових репресій, відома як Великий терор. За наказом НКВС №00447 від 30 липня 1937 року розпочалась кампанія з “очищення” Криму від “антирадянських елементів”. 5 березня 1938 року було підписано один із так званих “сталінських списків”, що стосувався Кримської АРСР. До нього увійшли 60 осіб, з яких 41 були представниками кримськотатарського культурного і наукового середовища. Судовий розгляд проводила виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР у Сімферополі — вироки виносились за 15–20 хвилин, часто без доказів чи правозахисту.

Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР відбулася в Сімферополі. Усі обвинувачені постали перед судом за типовими сфабрикованими звинуваченнями: “пантюркізм”, “шпигунство на користь Німеччини або Великої Британії”, “участь у забороненій національній партії “Міллі Фірка”. Судові процеси мали виключно формальний характер і тривали не більше 20 хвилин. За результатами цих засідань 36 представників кримськотатарської інтелігенції були страчені, інші отримали тривалі строки ув’язнення в таборах. Лише один із засуджених — Якуб Керменчикли, делегат національного зібрання Курултаю, — зумів вижити після 15 років перебування в таборах ГУТАБу.

Усеїн Боданінський — мистецтвознавець, етнограф, історик, засновник і директор Бахчисарайського палацу-музею — був одним з найяскравіших представників національного відродження. Його характеризували як “найбільшу наукову одиницю серед кримських татар”. Попри це, у 1937 році його звинуватили в націоналізмі, заарештували в Тбілісі та розстріляли 17 квітня 1938 року.

У той же день був страчений Осман Акчокракли — вчений з енциклопедичними знаннями, філолог, фольклорист, епіграфіст. Його звинувачення: “вихваляння Гаспринського”, пантюркізм, шпигунство. До арешту він викладав у Кримському педагогічному інституті, пізніше — у школі в Баку. Всю провину Акчокракли категорично заперечував, але це не врятувало його від вироку.

Абдулла Лятіф-заде, поет, філолог, мовний реформатор і учасник впровадження латинки, був заарештований у березні 1937 року. Після звільнення з викладацької роботи через “націоналізм”, його обвинуватили в антирадянській діяльності. Він був страчений 17 квітня 1938 року разом із понад 30 іншими діячами культури.

Ще однією жертвою трагедії став Асан Сабрі Айвазов — письменник, редактор, голова Курултаю, викладач турецької й арабської мов. Заарештований у 1937 році, під тортурами зізнався в “роботі на НКВС”, після чого був розстріляний. Цей факт особливо болісно ілюструє абсурд і жорстокість механізму самознищення, властивого сталінській системі.

Того ж дня розстріляли театрального критика Мамута Недіма, письменника й політика Ільяса Тархана — колишнього голову Центрального виконавчого комітету Кримської АРСР, голову Спілки письменників Криму. Усі звинувачення базувалися на належності до політичного і культурного життя, а не на реальних злочинах.

А вже за шість років після масових розстрілів та ув’язнень кримськотатарської інтелігенції відбувся ще більш масштабний злочин — депортація 1944 року, коли цілий народ насильно вивезли зі своєї історичної батьківщини та піддали етнічному очищенню. Репресії проти кримськотатарського народу не були поодинокими актами політичного насильства з боку росії — це була цілеспрямована державна політика його знищення як окремої національної спільноти, яку москва продовжує в окупованому Криму і сьогодні.