17 жовтня 1883 року в селі Гіджеу Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині — село Ярівка Чернівецької області) народився Петро Болбочан, син православного священника Федора Болбочана та його дружини Єлизавети. Петро Болбочан став видатним діячем під час Української революції, полковником армії УНР та очільником Кримської операції. 

Родина Болбочанів була незаможною, тому Петро мав обирати піти стопами батька та стати священником чи обрати військову службу. Попри два роки в духовній семінарії, Петро врешті-решт вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища, де більшістю товаришів були українці. Тут він організував “український гурток для поширення рідного слова”, який скоро заборонили, а Петро отримав за це догану. 

Напередодні Першої світової війни Петро був призначений ад’ютантом 38 пішого полку під командуванням Миколи Ейгеля. Під час Першої світової Болбочан брав участь загалом у 37 боях, був поранений та нагороджений орденами Святого Станіслава 2-го та 3-го ступеня, Святої Анни 2-го та 3-го ступеня.

Після падіння імператорської влади і початку української революції, Болбочан підтримав Українську Центральну Раду та почав організовувати українські військові частини, зокрема 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького, а в листопаді 1917 очолив 1-й Український Республіканський полк. Дії більшовиків в солдатському комітеті призвели до часткової втрати боєздатності полків, існування яких було для них перепоною через їхню українізацію.

Вцілілий загін був організований у  2-й Запорізький піший курінь під командуванням Петра Болбочана. Він відіграв важливу роль у придушені більшовицького бунту на “Арсеналі” та обороні Києва від більшовиків. Пізніше він брав участь у звільненні Лівобережжя та Півдня України від більшовицької армії. 

Найбільш видатною операцією Болбочана стала Кримська операція, проведена в квітні 1918 року, коли українські війська під його командуванням вирушили на звільнення півострова від більшовицьких сил. Метою операції було встановлення контролю над Кримом та Чорноморським флотом, що мало забезпечити безпеку мореплавства та захистити Україну від більшовицької загрози. Болбочан із Кримською групою армії УНР, чисельністю близько 9 тисяч бійців, успішно здійснив блискавичний наступ після прориву через Сиваш та розгрому більшовицької оборони на Чонгарі. Під час походу Кримська група поповнилася добровольцями з материкової України, а також кримськотатарськими добровольчими формуваннями. В результаті операції були звільнені такі міста, як Джанкой, Сімферополь та Бахчисарай.

Проте, попри блискучі успіхи українських військ, на підході до Севастополя операція була зупинена за наказом керівництва УНР, щоб уникнути конфлікту з Німеччиною, яка мала власні плани на Крим. Болбочан отримав наказ покинути півострів, і Крим зрештою перейшов під німецький контроль. Попри це, 29 квітня 1918 року кораблі Чорноморського флоту підняли українські прапори, визнавши символічний успіх операції.

Петро Болбочан підтримав антигетьманське повстання Директорії та згодом очолив Лівобережну групу армії УНР. На початку 1919 почався масштабний більшовицький наступ, і війська Болбочана відійшли зі значної частини Лівобережжя. За це його зняли з командування та звинуватили у державній зраді. 

У травні Петра Болбочана звільнили за наполяганням офіцерів і вояків, але вже у червні він знов потрапив за ґрати: полковник Гавришко намагався підмовити Болбочана самовільно очолити Запорізький корпус і віддав відповідний наказ. Військово-польовий суд засудив Болбочана до страти за звинуваченням у спробі здійснити державний переворот. Прихильні до полковника частини пропонували підняти бунт і захистити його, але той відмовився. 28 червня 1919 року на станції Балин на Хмельниччині Болбочан був розстріляний. 

Петро Болбочан був державником і відстоював ідею побудови сильної української армії. Він наголошував: “… ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька”. Полковник мав великий авторитет серед військових та талант організатора, за що більшовики обіцяли нагороду за його голову. Болбочан пережив два замахи на його життя. 

Сьогодні на честь полковника армії УНР названі низка вулиць в Україні — від Львова до Харкова, встановлено чисельні пам’ятні знаки та меморіали. Ім’я полковника Петра Болбочана присвоєно 3-ій бригаді оперативного призначення Національної гвардії України.