Східна або ж Кримська війна 1853-1856 років, розв’язана Російською імперією задля реалізації власних геополітичних марень, показала катастрофічну цивілізаційну, економічну, військову і технологічну відсталість «жандарма Європи» та завершилася його поразкою, яскравим символом якої стало падіння у вересні 1855 року «города русской слави» Севастополя

У листопаді 1853 р. російський флот під командою віцеадмірала П. Нахімова знищив у Синопській бухті весь турецький флот. Успішний початок воєнної кампанії відкривав шлях до омріяного захоплення Константинополя, Босфору і Дарданеллів та виходу російського флоту у Середземне море. Здавалося, що й ця російсько-турецька війна незабаром закінчиться черговою поразкою османських військ. Проте, вступ у війну союзників Стамбулу Великої Британії та Франції, які розуміли, що подальше посилення «жандарма Європи» коштом європейських володінь ослабленої Османської імперії становитиме реальну загрозу для майбутнього євроатлантичної цивілізації, звів нанівець усі початкові воєнні успіхи Петербургу. Технологічна перевага європейців в озброєнні, логістиці, управлінні стала запорукою їх майбутньої перемоги у Східній або ж Кримській війні. 

Основного удару коаліція у складі Великої Британії, Франції та Османської імперії вирішила завдати по головній базі Чорноморського флоту – Севастополю. 14 вересня 1854 р. союзники здійснили висадку поблизу Євпаторії. А вже 20 вересня на р. Альма вони завдали поразки російським військам, змусивши їх відступити до Бахчисараю. Альмінська битва стала першою великою битвою Кримської війни.

До речі, французи відзначили переможну битву, назвавши міст Альма в Парижі, а англійці дали назву Альма невеликому поселенню в Північному Отаго і річці в районі Мальборо (обидва в Новій Зеландії). У провінції Нью-Брансвік, Канада, свою назву отримала парафія Альма навколо села Альма в 1856 році на честь недавньої битви при Альмі. Альма, Нова Шотландія, Альма, Онтаріо та Альма, Квебек, також названі на честь битви. На честь цієї битви названа мала планета № 390 Альма, а також клас французьких броненосців.

Відтак 67-тисячна армія союзників під командою Ф.-Дж. Сомерсета (лорда Раґлана) і маршала А.-Ж. де Сент-Арно, підтримана флотом у складі 34 лінійних кораблів і 55 фрегатів, підійшла до Севастополя, проте не стала відразу його штурмувати. Обійшовши місто, союзники розташувалися на південь від нього. 25 вересня 1854 р. Севастополь було оголошено у стані облоги. Оборону Севастополя, ключовим елементом якої був Малахов курган, організовували начальник штабу Чорноморського флоту віцеадмірал В. Корнілов, віцеадмірал П. Нахімов, контрадмірал В. Істомін та військовий інженер Е. Тотлебен. Загалом російська 7-кілометрова смуга оборони мала 8 озброєних важкою артилерією бастіонів, систему траншей та бліндажів. 17 жовтня 1854 р. союзне командування розпочало перше бомбардування Севастополя з моря й суходолу. В артилерійських дуелях обидві сторони зазнали втрат. Спроба ж князя О. Меншикова відвернути «нєпріятєля», почавши наступ на франко-британські позиції з тилу, мала частковий успіх неподалік Балаклави, який, втім, був зведений нанівець невдалою для росіян Інкерманською битвою 5 листопада 1854 р. Облога Севастополя набула затяжного характеру. До середини наступного, 1855 року, союзники здійснили кілька великих бомбардувань Севастополя. Станом на травень 1855 р. союзники зосередили 175-тисячне угруповання (до них приєдналося Сардинське королівство) проти 85-тисячної російської армії. 7 червня 1855 р. союзники розпочали наступ на передові позиції Севастополя, що закінчився перемогою. Проте наступний штурм Севастополя 18 червня був відбитий росіянами, із важкими втратами для союзників; поразка прискорила смерть британського командувача лорда Раґлана, який під час кампанії захворів на холеру. Битва на Чорній річці 16 серпня стала останньою спробою російських військ зняти блокаду з Севастополя, яка завершилася їх поразкою та фактичним закінченням активних бойових дій у війні. Після чергового тривалого (близько 20 днів) бомбардування союзниками міста, російське командування зрозуміло безперспективність опору і почало готувати евакуацію міста. 5 вересня союзники почали шосте бомбардування, випустивши по місту з 307 гармат близько 150 тис. снарядів та зруйнувавши більшість укріплень Севастополя. 8 вересня 1855 р. розпочався останній штурм Севастополя, в якому взяли участь близько 60 тис. осіб. Російській армії вдалося відбили атаку британців, проте французи того ж дня захопили Малахов курган. Після відходу російської армії на північний берег Севастопольської бухти, Севастополь припинив опір англо-французьким військам, чим завершилася його 11-місячна оборона.

Під час облоги Севастополя союзники втратили вбитими й пораненими понад 70 тисяч осіб (не рахуючи втрат від хвороб), російська армія – понад 100 тис. осіб. Великі втрати під Севастополем змусили союзників відмовитися від подальших наступальних операцій. За умовами Паризького мирного договору 1856 р. Севастополь було повернуто Російській імперії в обмін на захоплену росіянами турецьку фортецю Карс у Закавказзі.

До речі, щодо «Севастополя – города русской слави». У кримській кампанії й безпосередньо в обороні Севастополя брали участь сформовані в Україні Волинський, Житомирський, Одеський, Подільський полки. Крім того, вихідці з Волині служили в Селенгинському, Якутському, Охотському та Камчатському полках, які прийшли до Криму з району Луцька та Рівного, чимало полтавців та харківців служило в Єлецькому, Севському, Брянському та Орловському полках. Загалом, як вказують сучасні дослідники, до 50% російського війська складали солдати, матроси та офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту. Своїми подвигами прославилося багато солдатів і матросів – українців, зокрема Д. Горленко, І. Даниленко, І. Демченко, Ф. Заїка, П. Кішка. Крім того, саме на українські губернії припав основний тягар постачання російської армії паливом і продовольством, а селяни прикордонних губерній змушені були нести цілодобову варту на кордоні.