18 травня Україна відзначає одну з найтяжчих і найболючіших подій у своїй історії — геноцид кримськотатарського народу. Це день національної скорботи, коли ми повертаємо памʼять про тих, кого примусово позбавили дому, мови, рідної землі та навіть життя. Депортація тривала більше, ніж кілька діб у дорозі, це був шлях крізь спецпоселення, виснажливі примусові роботи, голод, втрати та тавро “зрадників”, що тривав майже пів століття.
Цілеспрямована політика витіснення кримських татар із Криму розпочалася з анексії Кримського ханства Російською імперією у 1783 році. Упродовж століть вона набувала різних форм — від колоніального адміністрування й релігійного тиску до насильницького переселення й культурної асиміляції. Апогеєм цього багатоетапного витіснення кримськотатарського народу стало 18 травня 1944 року — масова депортація, санкціонована підписом йосипа сталіна.
О 5-й ранку 18 травня 1944 року розпочалась операція, яка впродовж трьох днів зруйнувала життя цілого народу. Постанова Державного Комітету Оборони СРСР, видана 11 травня 1944 року, запустила механізм, у якому було залучено 32 тисячі представників радянських військових структур, сотні вантажівок і ешелонів. До 20 травня з Криму було насильно вивезено 207 111 кримських татар, у тому числі 92 553 дітей. 47 885 родин вивезли в товарних вагонах без медичної допомоги, доступу до води та їжі. У дорозі, за даними науковців, загинуло від 7 до 8 тисяч осіб.
Людей, що вижили, поселили в “спецпоселеннях” без права виїзду, під постійним наглядом, у нелюдських умовах праці. Тільки у 1948 році режим посилився ще більше: за спробу залишити межі резервації загрожував арешт, а повторне порушення — до 20 років каторжних робіт. Окремо до таборів ГУЛАГу було відправлено ще майже 6 тисяч осіб безпосередньо під час депортації. Багато кримських татар тікали, щоб відшукати загублених в процесі примусового виселення членів родини.
За перші півтора року депортації, лише на території Узбекистану, померло близько 30 тисяч осіб. Смертність у деяких регіонах сягала 60–70% на території Узбецької РСР. Реальні втрати, за даними Національного руху кримськотатарського народу, значно вищі — до 46% народу померло від виснажливої праці у таборах, хвороб та голоду.
Окремо репресій зазнали кримськотатарські солдати та офіцери Червоної армії. Після завершення Другої світової війни майже 9 тисяч із них були депортовані до спецпоселень чи трудових таборів — разом із рештою народу. Їх не врятували ні військові заслуги, ні особистий героїзм на фронті. Попри те, що 21 кримський татарин був представлений до звання Героя Радянського Союзу, а деякі — неодноразово, зокрема, льотчик Амет-Хан Султан отримав це звання двічі (1943, 1945), навіть вони були тавровані “зрадниками” і зазнали тих самих репресій.
Геноцид 1944 року мав на меті не лише фізичне переміщення, а й був частиною асиміляційної політики. Було здійснено тотальне перейменування кримської топоніміки, розпочато ліквідацію історичної памʼяті кримських татар у публічному просторі, а Крим було проголошено “споконвічно російською землею”. Будинки депортованих одразу передавали новоприбулим переселенцям із ррфср, стираючи сліди присутності корінного народу.
Сьогодні, коли російська федерація знову окупувала Крим, ми бачимо пряме продовження цієї політики. Арешти, політично вмотивовані вироки, насильницькі зникнення, тортури, обмеження мовних і культурних прав корінних народів України та українців свідчать, що колоніальний тиск не припинився.
18 травня — це дата, в якій пам’ять перетинається з обов’язком, а скорбота набуває форми історичної відповідальності. Це день, коли ми як суспільство й держава промовляємо незаперечну правду про злочин геноциду кримськотатарського народу та присутність травми у політичному, культурному й духовному житті України.
Україна не приймає політику цілеспрямованого забуття, яка супроводжувала сталінську депортацію кримських татар і триває в умовах сучасної окупації Криму. Громадянське суспільство усвідомлює ризики повторення репресивних практик, спрямованих на знищення ідентичності, мови, культури та прав кримськотатарського народу, і працює над тим, щоб їм запобігти.