Міт: Крим був переданий Україні за особистим бажанням Хрущова з метою догодити Україні, з порушенням законодавчих норм СРСР. 

Правда: Справжня причина передачі півострова — тісні соціальні та економічні зв’язки Криму з материковою Україною.

У т.з. “кримській промові” 18 березня 2014 року російський диктатор сказав, що ініціатором передачі Криму до УРСР був особисто Хрущов, а також те, що це рішення прийнято з порушенням конституційних норм, які діяли на той момент. 

Насправді ж, документи, що супроводжували процес передачі, свідчать про переважно економічну мотивацію цього рішення та наголошують на необхідності врахування глибоких зв’язків Криму з Україною. У матеріалах фігурують дані про економічну доцільність, інфраструктурну залежність півострова від материкової частини України, а також практичні аспекти забезпечення ресурсами, без яких подальший стабільний розвиток Криму був би неможливим.

Варто згадати, що попри знаходження у складі різних республік СРСР, материкова Україна та Крим до 1954 року були тісно пов’язані. Крим також регулярно дотувався українським хлібом, натомість вивозячи на материк фрукти та вино. Постачати хліб кримцям Україна продовжувала навіть під час масового штучного голоду на українських землях 1921-1923 років. Півострів і материкову частину України поєднували й культурні організації: наприклад, у 1920-ті роки кінопромисловість Криму входила у Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ).

Питання про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР радянська влада порушила 25 січня 1954 року на засіданні Президії ЦК КПРС, фактично розпочавши процес передачі. Тоді ж було розглянуто проєкт Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР” та вирішено його затвердити.

Головував на згаданому засіданні Григорій Маленков. На той момент саме він після смерті Сталіна був головою уряду й ключовою фігурою в СРСР. Серед присутніх — члени Президії ЦК Микита Хрущов, Климент Ворошилов, Микола Булганін, Анастас Мікоян, Максим Сабуров, Михайло Первухін, а також кандидати в члени Президії ЦК Микола Шверник та Пантелеймон Пономаренко.

19 лютого офіційно прийнято Указ “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”. 26 квітня 1954 року ВР СРСР ухвалила закон з такою ж назвою. Обидва документи були підписані Климентом Ворошиловим, який тоді був формальним головою Радянського Союзу. Проте насправді, головна влада була в руках партійного керівництва. 19 лютого 1954 року вважається офіційною датою передачі Криму в склад УРСР.

Цікаво, що рішення про передачу Криму до складу УРСР було прийнято дуже швидко. Від початку обговорення цього питання до офіційного оголошення пройшло менше ніж місяць. А якщо врахувати час, необхідний для внесення змін до Конституції УРСР, то весь процес зайняв менш ніж п’ять місяців.

Саме Верховна Рада СРСР офіційно передала Кримську область у склад радянської України. Дослідники, оцінюючи її реальні повноваження як “законопублікуючого органу”, підкреслюють важливість у процесі ухвалення рішення саме засідання 25 січня 1954-го. Єдиним реальним джерелом влади в СРСР були партійні органи. Усі найважливіші державні рішення традиційно спочатку розглядали на Президії (назва з 1952 по 1966 роки, раніше та пізніше — Політбюро) ЦК КПРС, потім, у випадку схвалення, передавали для формального затвердження. Фактичним керівником СРСР з березня 1953 по лютий 1955-го був Маленков. 

Передача Кримської області до УРСР цілком відповідала радянському законодавству та реальним практикам в СРСР. Загалом же зміна кордонів між частинами СРСР, т.зв. республіками, краями, областями, створення нових та скасування наявних адміністративно-територіальних одиниць у повоєнному СРСР були звичною справою. Можна згадати про передачу Молдавської АРСР від УРСР у новостворену Молдавську РСР, або передачу районів ліквідованої Чечено-Інгуської АРСР від РРФСР до Грузинської РСР. Рішення про всі територіальні зміни ухвалювало керівництво комуністичної партії, а далі відбувалося їх формальне проведення через ухвали Президії та закони ВР СРСР.

Передача Криму Українській РСР у 1954 році відбулася у повній відповідності до радянського законодавства та жодного разу не викликала сумнівів у її правомірності аж до кінця існування СРСР. Після проголошення незалежності України у 1991 році, а також із підписанням Біловезької угоди, яка закріплювала непорушність наявних кордонів між колишніми союзними республіками, питання територіальної належності Криму залишалося беззаперечним.

Проте російська федерація, продовжуючи імперську політику своїх попередників, згодом почала маніпулювати історичними фактами, створюючи міф про “несправедливість” передачі півострова Україні. Насправді ж цей наратив став лише інструментом для виправдання агресивної політики кремля, спрямованої на силове захоплення територій. Порушуючи власні міжнародні зобов’язання, москва вдалася до агресії проти України й окупації Криму у 2014 році, виправдовуючи це фальсифікованими історичними міфами та вигаданими “порушеннями прав” російськомовного населення.