20 лютого – дата, яка назавжди змінила хід української історії та закарбувалася в пам’яті кожного громадянина нашої держави. Цього дня російська федерація здійснила перший акт неспровокованої агресії – злочинний наступ на територію України, розпочавши окупацію Криму. У той день росія знехтувала основними принципами міжнародного права, порушила суверенітет і територіальну цілісність України та неправомірно перетнула її державні кордони.

Саме цього дня були зафіксовані перші факти перетину державного кордону України збройними силами російської федерації — тоді через Керченську протоку почали прибувати військові підрозділи, а в Криму з’явилися вантажівки без номерних знаків та так звані “зелені чоловічки” — російські військові без розпізнавальних знаків.

На територію Криму було відправлено спецпризначенців ГРУ та підрозділи морської піхоти Чорноморського флоту рф, які перебували в Севастополі. Під виглядом так званої “місцевої самооборони” на півострів зайшли російські збройні угрупування, блокуючи українські військові частини та поступово беручи під контроль ключові об’єкти на півострові.

Паралельно з цим російські спецслужби почали інформаційну та психологічну операцію задля розпалювання антиукраїнських настроїв серед населення. Водночас серед проросійських активістів часто поширювалися тези про “захист російськомовного населення” та потенційну загрозу розправи з боку уряду Києва та “бойовиків, бандерівців з Майдану”. Проте не існувало жодних фактів, які б підтверджували утиски російськомовних громадян на території півострова. 

Показово, що навіть самі росіяни зафіксували дату початку окупації: на медалі “За повернення Криму”, яку кремль “гордо” вручав своїм окупаційним військам військовим, чітко викарбувано день старту операції — 20 лютого 2014 року. Тим самим вони фактично визнали власне порушення усіх можливих міжнародних норм та домовленостей.

Події в Криму не були випадковими чи спонтанними – вони готувалися роками: ще до 2014 року російські спецслужби послідовно нарощували вплив на півострові, вербували проросійські сили, підривали українське управління і готували ґрунт для майбутньої окупації.

Одним із перших сигналів агресивних намірів стала криза 2003 року довкола українського острова Тузла, коли росія почала будувати дамбу в Керченській протоці з боку Таманського півострова, намагаючись змістити кордон і фактично поставити під сумнів суверенітет України в цьому регіон.

З першого ж дня російської присутності в Криму люди, які підтримували Україну,  українці, кримські татари, незалежні журналісти та громадські активісти опинилися в зоні ризику. Крим, який завжди був частиною багатонаціональної України, перетворився на територію репресій, примусової асиміляції та систематичного залякування всіх, хто не погоджувався з політикою окупаційної адміністрації.

Олег Сенцов, кримський кінорежисер і активіст, одним із перших відкрито виступив проти окупації. 20 лютого він разом із друзями вийшов на мітинг у Сімферополі, тримаючи в руках український прапор. Вони закликали людей не піддаватися російській пропаганді, але вже через кілька днів Сенцова викрали співробітники ФСБ, звинувативши у “тероризмі”. Його жорстоко допитували, застосовуючи насильницькі методи для вибивання зізнань, у підсумку засудивши до 20 років колонії суворого режиму. 

Того ж дня, коли російські війська розпочали вторгнення в Крим, у Києві відбулася кульмінація Революції Гідності – подія, що визначила подальший шлях України та стала початком відкритої боротьби з російською агресією. Протягом декількох місяців українці виходили на Майдан Незалежності, виборюючи право на демократичний розвиток країни та протистоячи спробам розвернути Україну в бік росії та зупинити її демократичний шлях. Але 20 лютого стало днем, коли боротьба за свободу перетворилася на криваву трагедію – снайпери відкрили вогонь по беззбройних протестувальниках, убивши лише тоді 48 мирних громадян, загальне ж число загиблих під час Революції Гідності сягнуло 104 людей.

Серед загиблих у той день був і Сергій Кемський – активіст, журналіст і політолог з Керчі у Криму, що від перших днів протесту підтримував Революцію Гідності. 

У той самий момент, коли на вулицях Києва розстрілювали активістів, російські війська вже перетинали український кордон, готуючись до подальшої ескалації. Події цього дня стали символом подвійного фронту боротьби – за незалежність від внутрішньої тиранії та від зовнішнього загарбника, війна з яким триває досі.

Герої Небесної Сотні захищали свою країну, не маючи при собі ані зброї, ані бронежилетів. Вони виходили на Майдан не заради політичних амбіцій, а заради майбутнього України. Вони вірили в те, що змінити країну можливо, що корупція та беззаконня не повинні правити державою, що Україна має йти своїм шляхом, вільним від впливу кремля.

Проте події 2014 року не були завершеним етапом — вони стали лише прологом до більшої катастрофи. Окупація Криму була першим ударом у війні. Герої Небесної Сотні стали символом нескореності перед тиранією всередині держави 11 років тому,  в той час, як Збройні Сили України доводять нашу незламність перед агресором сьогодні.

Вічна Слава Героям Небесної Сотні та всім, хто загинув у боротьбі за свободу та територіальну цілісність України!