Після підписання мирного договору з державами Четверного союзу в Брест-Литовську, українське керівництво вирішило ще до прибуття австро-німецьких військ встановити контроль над Кримом, який формально не входив до складу УНР, а також над Чорноморським флотом. Хоча офіційно, на міждержавному рівні, УНР не висувала відкритих претензій щодо півострова, у внутрішньому урядовому середовищі — що підтверджується документацією засідань Ради Народних Міністрів — Крим вважався українською територією.
10 квітня 1918 року з частин Запорізької дивізії було утворено Кримську групу під командуванням полковника Петра Болбочана. Її метою було швидше за союзні війська (зокрема, відділи 52-го генерального командування особливого призначення під командуванням генерала Роберта Коша) зайняти Кримський півострів.
18 квітня війська УНР здобули Мелітополь, подолавши опір червоних. Наступ не зупинявся: 21 квітня українці увійшли в Новоолексіївку, після чого здійснили блискавичну нічну атаку на переправи через Сиваш. Загін під проводом сотника Зілинського на мотодрезинах прорвався через замінований міст, знищив охорону і, під прикриттям бронепоїздів Семена Лощенка та Павла Шандрука, які забезпечували безперервний кулеметний і гарматний вогонь, знешкодив вибухівку. Блискавичність і рішучість наступу призвели до повного морального краху більшовиків: українська піхота зайняла окопи, ворог залишив свої позиції і в паніці відступив. Примітно, що в загоні Зілинського не загинув жоден боєць.
Аби не дати противнику отямитись, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків.
Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто, вже зайняте німцями.
До загонів Болбочана почали приєднуватися загони кримськотатарських повстанців, що брали участь у збройному виступі проти більшовицької влади, яке розгорталося паралельно з наступом союзних військ. 24 квітня українські війська увійшли до Сімферополя, а вже наступного дня — до Бахчисарая. Тим часом кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка, очолюваний полковником Всеволодом Петрівим, просувався гірськими шляхами у бік Севастополя. 28 квітня підрозділ вступив у бій з більшовицькими силами поблизу міста. В результаті, 29 квітня Чорноморський флот підняв українські прапори та оголосив про підпорядкування уряду Української Народної Республіки в Києві.
Неузгоджене з союзним командуванням просування української армії викликало напруження у стосунках із союзниками. Уже 26 квітня німецькі війська заблокувала всі українські позиції в Сімферополі та висунула полковнику Болбочану ультиматум: негайно скласти зброю і залишити Крим. Після складних переговорів Кримська група 27 квітня залишила півострів. Вона вивела війська зі збереженою зброєю, прапорами та значною частиною трофеїв і передислокувалася до передмістя Мелітополя.
Попри такий фінал, Кримський похід продемонстрував блискучий військовий хист полковника Петра Болбочана і став однією з найяскравіших сторінок в історії українського війська.
Попри військову присутність, Українська Держава не мала реального політичного впливу на Кримський крайовий уряд, очолюваний Сулейманом Сулькевичем, який де-юре залишався незалежним до листопада 1918 року та відмовлявся приєднуватися до Української Держави. Уряд Скоропадського намагався чинити політичний та фінансовий тиск із метою включення Криму, однак переговори між урядом Крайового Криму та Києвом так і не завершилися підписанням будь-якого документу щодо автономії — вони були перервані з початком антигетьманського повстання і наступом Директорії УНР.