25 червня 1918 року у Криму запрацював перехідний орган влади — перший Крайовий уряд. Місцеві політики на чолі із Сулейманом Сулькевичем, спираючись на іноземну силу, вдруге спробували досягти незалежності.
Ще за декілька місяців до того півострів контролювали більшовики, що знищили Кримську Демократичну Республіку та розстріляли голову її уряду Номана Челебіджіхана. Військовому міністру і міністру закордонних справ Джаферу Сейдамету вдалося втекти до Києва, де він звернувся за допомогою до української влади.
У квітні 1918 року Крим звільнили від більшовиків українські війська Петра Болбочана та німецькі війська Роберта Коша за підтримки кримськотатарських повстанців. Українці, аби зберегти союз із Німеччиною, відійшли назад, а німці вирішили організувати на півострові перехідну місцеву владу, щонайменше — до часу закінчення війни.
У травні на півострові оформилися два найголовніші громадські центри впливу: кримськотатарський Курултай і Губернські земські збори. На початку перевагу мав Курултай, що отримав підтримку Роберта Коша і мав плани на відновлення Кримської Демократичної Республіки. 18 травня 1918 року Курултай оголосив себе тимчасовим кримським парламентом та призначив премʼєром Криму Джафера Сейдамета.
Однак курс на незалежність Криму, проголошений Курултаєм, викликав неприйняття у представників земських зборів, головну роль серед яких відігравала партія конституціоналістів-демократів (кадетів), осередок прихильників відродження єдиної росії. Переговори обох сторін на початку червня провалилися, Сейдамету не вдалося створити коаліційний уряд, а 5 червня Курултай пішов на канікули.
Того ж самого дня командування німецьких військ на півострові запропонувало взяти на себе відповідальність за управління Кримом генерал-лейтенанту литовсько-татарського походження родом із Білорусі Матвію Олександровичу (Сулейману) Сулькевичу, який лише у травні 1918 року приїхав у Крим.
З 5 по 15 червня 1918 року Сулейман Сулькевич формував свій кабінет, ще 10 днів знадобилося на узгодження із німецьким командуванням тексту Декларації “До населення Криму”. 25 червня була проголошена Декларація і формально почалася діяльність нового уряду, який складався з представників різних політичних сил та національностей. Прем’єр-міністром став Сулькевич, його помічником та в. о. міністра внутрішніх справ — князь Горчаков, а міністром закордонних справ — Джафер Сейдамет. Німеччина підтримала новий уряд, але не визнала офіційно.
Крайовий уряд взяв курс на побудову незалежної держави в Криму, столицею стало місто Сімферополь, державною мовою була проголошена російська, з можливістю вживати на офіційному рівні кримськотатарську і німецьку. Були введені власні державні символи: гербом став герб колишньої Таврійської губернії, прапором — блакитний стяг з означеним гербом у верхньому лівому куті.
У своїй політиці уряд спирався на поміщиків та підприємців, і мав підтримку серед кримських татар. Однак, не мав підтримки серед соціалістів та значної частки лібералів, які вважали неправильним розпуск органів місцевого самоврядування та введення цензури. Не мав підтримки уряд і серед селян, які не привітали повернення землі поміщикам. Решту життя півострова регламентували переважно старі закони російської імперії, хоча 11 вересня ухвалили закон про громадянство Криму. Остаточно долю півострова повинен був вирішити парламент, вибори до якого не встигли призначити.
В уряді існували дві групи, які по-різному бачили майбутнє Криму. Перша була представлена С. Сулькевичем, Д. Сейдаметом, та їхніми прибічниками з так званої «німецької групи», які у перспективі бачили Крим незалежною від росії кримськотатарською державою. Друга група поєднувала В. Татіщева, С. Горчакова, В. Налбандова та інших, які розглядали самостійність Криму як тимчасове явище й сподівалися на відтворення єдиної росії після вигнання більшовиків. Протягом усього часу існування Кримського крайового уряду між міністрами точилися істотні суперечки, але 11 вересня спалахнула урядова криза, наслідком якої став вихід у відставку усіх міністрів-кадетів.
Також уряд Сулькевича мав конфлікт з Українською Державою Павла Скоропадського — гетьман і його уряд взяли курс на приєднання Криму до України, однак уряд Сулькевича прагнув створити незалежну державу. Через це в червні між Кримом та Україною розгорілася митна війна, що вдарила по економіці обох країн, але найбільше від неї постраждав Крим. На переговори сторони пішли у вересні, Україна пропонувала Криму широку автономію, натомість Кримський уряд пропонував створити федерацію рівних держав.
Перемовини між сторонами не завершилися через поразку й відступ німецьких військ. Уряд Сулькевича проіснував ще місяць після відходу німецьких військ, однак всередині Криму мав підтримку тільки у кримськотатарської Директорії. Проти нього виступали соціалісти, кадети та російські офіцери. У жовтні Сімферопольська міська дума вирішила добиватися відправлення уряду у відставку, через деякий час подібні вимоги висунули думи інших міст півострова.
14 листопада 1918 року Сулькевич склав повноваження, і наступного дня новий Крайовий уряд очолив проросійський політик Соломон Крим. На півострові висадилися війська Антанти й російська Добровольча армія генерала Денікіна, який мріяв відновити єдину росію.