Росія точно не очікувала побачити тисячі активістів під кримським парламентом 26 лютого. Не очікувала українські стяги та стяги кримських татар і точно не передбачила такої сили спротиву громадян України. Тому їй довелося йти звичним терористичним шляхом – вводити регулярні військові формування на український півострів. Все ж, 26 лютого запам’яталося гучним і холодним, але потужним та єдиним.

Указом Президента України Володимира Зеленського у 2020 році, 26 лютого офіційно визнали Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Саме тоді практично 15 тисяч активістів звучали єдиним голосом. Зараз разом із ними звучать мільйони інших голосів з усіх куточків нашої держави та світу.

Спротив не покидав окупований півострів протягом 9-ти років. Від мітингів до одиничних демонстрацій, від акцій протесту до героїчних вчинків українських військових, яким попри загрозу, вдавалося тримати оборону флоту та навіть забрати деяку військову техніку від загарбників. Це була не лише окупація, що вже було безпрецендентним явищем для Європи у ХХІ столітті, це був початок війни.

Неймовірні громадяни нашої держави боролися і продовжують боротися, не маючи жодних компромісів щодо своєї ідентичності та територіальної цілісності нашої Батьківщини. У 2014 році росія спробувала забрати не лише територію, а й наших людей. Та попри її “неоколонізаторську” політику, Крим був українським.

І завжди таким буде.

Підпільні рухи опору, українські та кримськотатарські активісти кожного дня нагадують окупантам, що їм в Криму місця немає. Красиво палають автівки з наліпками рашистської символіки, стіни обростають українськими написами, у різних містах з’являються жовті стрічки та літера “ї”, легко знаходиться всі необхідні дані про колаборантів та воєнних злочинців.

Інформаційна боротьба, розповсюдження листівок, висвітлення правдивих подій на окупованому Кримському півострові, прослуховування української музики, вигуки “Слава Україні” – те, що нормально для демократичної країни, у росії вважається “тероризмом” та “екстремізмом”. Велика шана кожному громадянину, який продовжує боротьбу попри погрози, кримінальні переслідування та незаконні вироки окупаційних судів.

Знаємо, що перемога України вже зовсім скоро, але вона неможлива без вільного Криму. Адже з його окупації почалася війна, його звільненням вона й закінчиться. Всі незаконно засуджені громадяни України повернуться до родин, поцілують коханих, обіймуть дітей. І всі ми з вами зустрінемося на пляжах, у горах, посеред вуличок вільного Криму.

Дорога у нас одна, і веде вона до свободи, незалежності та суверенності. Так, на нас чекає багато роботи, що усунути всі наслідки окупації півострова та повернути його до нормального життя, як частини європейської країни з демократичними цінностями. Але ми точно бачимо, що Крим скучив за Україною так само сильно, як Україна за ним. Вже зовсім скоро додому!

А поки стоїмо, боремося та віримо. Крим – це Україна!