Тривав останній рік Першої світової війни, в якій Чорне море було одним з театрів бойових дій. В Чорноморському флоті царської росії значна частка особового складу моряків була саме вихідцями з України, а всі найважливіші бази: Севастополь, Миколаїв, Одеса – розташовувались на українських теренах.

Під час Української революції, з лютого 1917 року, діяльність української інтелігенції й старшин на Чорноморському флоті, український рух в Севастополі, Одесі й інших портових містах створили сприятливе підґрунтя для активізації українізації на флоті.

Новопостала Українська держава вже на той час розуміла, яким важливим є фактор наявності військово-морських сил у боротьбі за незалежність.

Відстоювання право на власні ВМС далось Україні важко у той час. На колишній російський морський спадок тоді претендували німці, як на військовий трофей, а чимало моряків соціальне поставили вище над національним й активно підтримували більшовиків.

Проте, перші українські прапори замайоріли над Севастополем ще у 1917 р. 12 липня 1917-го на есмінці «Завидний» вперше був піднятий синьо-жовтий прапор. Ця історична подія ознаменувала початок українізації екіпажів кораблів. 12 листопада піднявши синьо-жовтий прапор, про свій перехід на бік української влади заявили команди крейсера «Пам’ять Меркурія» (майбутній крейсер «Гетьман Іван Мазепа») та лінкору «Воля».

У 1918 р. більшовики захопили Крим. Усвідомлюючи його важливе стратегічне значення УНР розпочала боротьбу за його визволення, яка увінчалась успіхом й виходом українських сил до ключових населених пунктів півострова: Джанкою, Сімферополя, Бахчисараю.

Водночас командувач Чорноморським флотом контрадмірал Михайло Саблін оголосив про повний перехід усіх сил флоту під юрисдикцію УНР.

Кульмінацією цього стало 29 квітня 1918,  коли було видано наказ урочисто підняти українські прапори. Відтоді цей день вважається днем зародження військово-морського флоту України.