Міжнародний день жінок-правозахисниць, який відзначається щорічно 29 листопада, стає не лише святом солідарності, а й болісним нагадуванням про долю кримських жінок, які протистоять російській окупації Криму. З 2014 року, коли Росія окупувала півострів, жінки — журналістки, активістки, матері та дружини політв’язнів — перетворилися на ключову ціль репресій. Окупаційна адміністрація систематично застосовує обшуки, затримання, тортури та ув’язнення, щоб зламати опір та заглушити голоси свободи. Якщо до повномасштабного вторгнення 2022 року серед кримських політв’язнів було лише 5 жінок, то станом на жовтень 2025 року їхня кількість перевищила 40, а загалом зафіксовано понад 26 кримінальних справ проти жінок-активісток.
Російські силовики не просто переслідують — вони створюють атмосферу тотального страху. Обшуки в домівках часто проводяться вночі, або рано вранці, з погрозами та насильством, особливо проти матерів і дружин політв’язнів. Наприклад, 15 жовтня 2025 року ФСБ увірвалася до будинків кримськотатарських жінок у Бахчисараї, затримавши Есму Німетулаєву — матір п’ятьох дітей і дружину політв’язня Ремзі Німетулаєва. Такі акції — частина ширшої кампанії, де жінки звинувачуються в “екстремізмі” чи “дискредитації армії” за пости в соцмережах чи участь у мирних акціях. З 2014 року зафіксовано десятки випадків тортур і психологічного тиску, включаючи відмови в медичній допомозі та погрози відібрати дітей.
Окупаційні суди виносять жорстокі вироки, ігноруючи обставини: наявність малолітніх дітей, хворих родичів чи власні захворювання. Багато хто з них потребує термінової медичної допомоги, багато кримських політв’язнів загалом страждають від хронічних хвороб через ненадання лікування, як у випадку з Джемілем Гафаровим та Костянтином Ширінгом, які загинули в ув’язненні. У березні 2025 року помер Рустем Віратті від ускладнень, спричинених відсутністю допомоги.
Кримські правозахисниці — це реальні жінки, сестри, мами, дочки. Багато з них стали активістками після арешту близьких, продовжуючи боротьбу за свободу інших.
Лутфіє Зудієва: кримськотатарська правозахисниця та журналістка, з 2017 року стикається з постійними переслідування з боку російської окупаційної адміністрації, включаючи обшуки, затримання та напади. Після внесення її до реєстру “іноземних агентів” у травні 2025 року тиск посилився. Попри постійні погрози, вона продовжує координувати підтримку родинам ув’язнених, документувати злочини та надавати юридичну допомогу. У серпні 2025 року проти неї склали адміністративний протокол за “політичну діяльність під іноземним впливом” через матеріали про права політв’язнів, підготовлені для CNN та Newsweek.
Леніє Умерова: 26-річна звільнена бранка Кремля 13 вересня з російського полону до України. Леніє Умерова, захоплена росіянами під час перетину кордону Грузії у 2022 році: вона їхала до Криму, щоб побачити онкохворого батька, після звільнення продовжує адвокацію політвʼязнів, фокусуючись на правах жінок.
Муміне Салієва: відома кримськотатарська правозахисниця, активістка ініціативи “Кримська солідарність” та координаторка проєкту. Вона є дружиною кримського політичного в’язня, громадянського журналіста Сейрана Салієва, засудженого російською владою до 16 років ув’язнення в колонії.
Ірина Данилович: українська громадянська журналістка, правозахисниця та медсестра з Криму, яка була незаконно викрадена та ув’язнена російськими окупантами. За свою відвагу, правозахисну діяльність та незалежну журналістику Ірина Данилович була відзначена низкою міжнародних нагород, зокрема премією Платформи європейської пам’яті та сумління (2025 р.) та премією “Історії несправедливості” від чеської організації People in Need. Ірина утримується в жахливих умовах та не отримує належної медичної допомоги. Вона перенесла щонайменше один мікроінсульт, страждає від сильного головного болю, шуму у вухах і повністю втратила слух на ліве вухо. Незважаючи на критичний стан її здоров’я, адміністрація колонії ігнорує скарги.
Ірина Горобцова: Засуджена до 10,5 років за “шпигунство” в 2022-му. Матір двох дітей, вона координувала гуманітарну допомогу та документувала воєнні злочини. Перебуває в колонії в Мордовії без належної медичної допомоги.
Галина Довгопола: 70-річна пенсіонерка з Севастополя, яка стала однією з перших жінок, незаконно засуджених окупаційною адміністрацією у “державній зраді”.Її стан здоров’я у російському ув’язненні критично погіршується, що становить загрозу для її життя.
Веджіє Кашка (1934–2017): ветеранка та символ кримськотатарського національного руху за повернення на Батьківщину. Вона була однією з найавторитетніших постатей у спільноті. Веджіє Кашка трагічно загинула 23 листопада 2017 року в Сімферополі після спроби її затримання російськими силовиками. Сім’я та правозахисники ставлять під сумнів офіційну версію смерті від серцевого нападу, стверджуючи, що її загибель стала результатом непропорційного застосування сили силовиків.
Ці жінки назавжди увійшли в історію як захисниці свого народу, які не лише борються за себе та свої сімʼї — вони створюють мережі підтримки по всій території окупованого півострова та за його межами, проводять правозахисні кампанії, документують переслідування та адвокують. Багато хто, як Зудієва чи Салієва, стали “громадянськими журналістками”, фіксуючи обшуки та суди, попри ризик арешту.
Дружини та матері беруть на себе роль годувальниць, адвокатів і активісток одночасно. Понад 64 дружини, 119 матерів і 98 дочок політв’язнів потерпають від дискримінації — від відмови в роботі до погроз опіки. Діти ростуть без батьків, а жінки стикаються з утисками: заборони на побачення чи медичну допомогу. Це не випадковість, репресії проти жінок стали “окремою політикою” російської адміністрації, аби залякати та зламати опір, але на 12 році війни ми бачимо лише протилежне – опір не припиняється, опір продовжується та стає міцнішим.
Міжнародний день жінок-правозахисниць — це заклик. Світова спільнота, ООН, Рада Європи, Міжнародна Кримська платформа – інституції які мають повноваження нести правду та виборювати права людей. Ми повинні посилювати тиск на окупанта: вимагати доступу до в’язниць, розслідування тортур і продовжувати санкції проти катів. Кожен лист до ув’язненого, кожна петиція або менторство політвʼязня — це крок до свободи. Бо ці люди тримають на своїх плечах нашу свободу, аби Крим був Українським, а їхні голоси — почулися на волі. Ми маємо захистити та звільнити наших громадян на тимчасово окупованих територіях.
Крим буде вільним!