Російсько-турецька війна 1735-1739 років зіграла значну роль в історії Криму. Під час неї відбулася подія, про яку століттями мріяли в Москві та Петербурзі — у 1736 та 1737 роках російські війська вперше в історії змогли потрапити на територію Кримського півострова і дотла розорили багато кримських міст.
Російсько-турецька війна 1735-1739 стала наслідком російсько-османських розбіжностей, що загострилися через російсько-польську війну 1733—1735 років і походи кримської армії на територію російської імперії.
У 1730-х роках росія повністю реорганізувала свою армію за європейським зразком, а на середніх і вищих командних рівнях стояли командири європейського походження ‒ такі як командувач першого кримського походу 1736 року німець Бурхард Крістоф Мініх, та керівник наступного походу на Крим ірландець Пьотр Лассі. Озброївшись передовим досвідом європейської військової науки й скориставшись послугами досвідчених європейських кадрів, армія російської імперії стала незрівнянно більш грізним та небезпечним супротивником для Кримського ханства, ніж раніше.
Єдиною силою в регіоні, здатною боротися з росіянами на рівних, залишилася лише Османська імперія. Безпека Криму стала цілком і повністю залежати від того, наскільки османи будуть готові воювати з росією.
Перша російська атака на Крим у 1735 році під керівництвом генерала Лєонтьєва не принесла успіху. Внаслідок ранніх холодів, нестачі води і фуражу росіянам довелося, не діставшись до Криму, повернутися, втративши близько 9 тисяч вояків з 30 тисячної армії, і майже стільки ж коней. Після цієї невдачі замість Лєонтьєва до справи залучили вмілого та досвідченого Мініха.
У 1736 році Мініх повів з собою на Крим велику армію, числом близько 60 тисяч осіб. Хан Каплан I Ґерай зміг виставити проти неї співставні сили, але росіяни мали у своєму розпорядженні потужну артилерію, якої не було у кримської армії. Османський султан, прагнучи будь-що зберегти мир з Російською імперією, не поспішав допомагати хану, натомість порадив останньому відбити російський напад власними силами.
Кримські фортеці були в дуже поганому стані, а Бахчисарай, безтурботно збудований у спокійні роки на відкритій місцевості, взагалі не мав жодних захисних укріплень. Без османської вогневої підтримки кримському війську лишалося лише відходити перед наступом армії Мініха. Відтак населення кримських міст і сіл, що лежали на шляху російської армії, змушене було полишати своє помешкання й тікати.
Армія Мініха без особливих зусиль зайняла Ор-Капу (Перекопську фортецю), безперешкодно увійшла в заздалегідь покинуте жителями Ґьозлеве (Євпаторію), спалила місто та попрямувала до столиці ханства. Хану, придворним і жителям міста довелося спішно евакуюватися з Бахчисараю. Особливо варварського спустошення зазнала ханська столиця. Було спалено багато будинків, серед яких і будівлі Єзуїтської місії. Багата бібліотека місії була почасти спалена, а почасти затоплена вином, знайденим солдатами Мініха в погребах, де єзуїти намагалися сховати від знищення найцінніші книги та рукописи. Згорів також ханський палац; у полум’ї пожежі загинув архів володарів Криму Ґераїв. Села також винищувалися та випалювалися, уціліло лише те населення, яке встигло сховатися в горах.
Російські війська встигли розорити також і Акмєсджит (Сімферополь), але на цьому їхнє просування Кримом зупинилося через труднощі з логістикою, а також через раптовий спалах серед солдатів епідемії холери. Мініх, оцінивши ситуацію, покинув територію Кримського півострова. В результаті цього походу західна частина Криму була цілком розорена.
Наступного року була розорена і східна. Другий похід розпочався 1737 року з фортеці Азов. У червні російські війська під командуванням П. Лассі форсували затоку Сиваш, а 14 липня розбили загони кримського хана Фетіх II Ґерая і зайняли Карасувбазар (Білогірськ). Проте віддаленість від баз постачання змусила командування припинити воєнні дії й віддати наказ про відступ. Відновлення країни після цього несподіваного розгрому тривало цілих двадцять років.
Окрім Криму, бойові дії відбувалися навколо фортеці Азов, а також фортець Очаків та Кінбурн, які були захоплені російською армією.
Третій похід російської армії на Крим відбувся в 1738 році і закінчився невдачею. Хоча на інших воєнних театрах справи у росії йшли краще: у 1739 році російська армія й українські козацькі полки переправилися через Дністер, завдали поразки османській армії та здобули місто Ясси в сучасній Румунії. Однак, союзник росії — Австрія — зазнавши низки поразок від Османської імперії, уклала з нею 1 вересня 1739 року сепаратний мир.
Російська імперія за цих умов, побоюючись нападу з боку Швеції, 29 вересня уклала з Османською імперією Белградський мирний договір. За його умовами вона повернула фортецю Азов у гирлі Дону (зобов’язавшись при цьому зруйнувати фортифікаційні споруди), але їй було заборонено тримати й будувати військовий або торговий флот на Азовському та Чорному морях, відтак торгівлю з Османською імперією росія могла вести лише за посередництва османських суден.
Белградський мир був невигідним для російської імперії і внаслідок наступної російсько-турецької війни (1768—1774) був анульований у 1774 році Кючук-Кайнарджійським договором.