Острів Тузла виник унаслідок сильного шторму 1925 року, який відокремив його від півострова Тамань. У 1954 році, разом із Кримом, він увійшов до складу Української РСР. Після розпаду СРСР статус Керченської протоки та Азовського моря став предметом постійних політичних суперечок. Україна наполягала, що протока має розглядатися як внутрішні води, а державний кордон проходити між Таманським півостровом (рф) і Тузлою (Україна). Тоді росія відмовлялася визнавати Тузлу окремим островом, стверджуючи, що це лише продовження Таманської коси, й вимагала спільного використання Азовсько-Керченської акваторії, допускаючи проведення кордону лише по морському дну. 28 січня 2003 року було підписано договір про сухопутний кордон, а питання розмежування моря відклали “на переговори”.
29 вересня 2003 року почалася відкрита криза, коли росія без погодження з Україною розпочала інтенсивне будівництво земляної дамби від Таманського півострова в бік Тузли. Роботи здійснювалися у надзвичайно швидкому темпі: щодня скидалося сотні вантажівок піску, будівельники працювали у кілька змін, і дамба просувалася приблизно на 150 метрів щодоби. Уже за кілька днів насип наблизився до українського кордону менш ніж на 150 метрів, а до 23 жовтня — до 100 метрів від українського понтонного поста, що фактично могло призвести до фізичного з’єднання острова з материковою росією.
Реакцією України стало направлення МЗС офіційної ноти протесту, наголосивши на грубому порушенні державного кордону. На сам острів терміново перекинули посилені підрозділи прикордонників та морської піхоти, які облаштували новий укріплений прикордонний пост і розгорнули систему спостереження. Для гарантування безпеки в районі протоки було сконцентровано сили ВМС: до Криму прибули кораблі та катери, які взяли під контроль підхід до острова з моря. На узбережжі українська сторона розгорнула реактивні установки та протиповітряні засоби, оголосивши підвищену бойову готовність у випадку подальшої ескалації.
У відповідь росія активізувала військову присутність: у води Азовського моря були виведені бойові кораблі Чорноморського флоту, а на Таманському півострові проведено навчання з бойовою стрільбою, що мало демонструвати готовність до силового тиску.
22 жовтня 2003 року Верховна Рада України провела позачергове засідання, присвячене кризі, підкреслюючи небезпеку дій росії для державного суверенітету.
23 жовтня 2003 року відбулися прямі переговори президентів Леоніда Кучми та володимира путіна, після чого будівництво дамби було зупинено. Наприкінці жовтня роботи остаточно припинили на відстані близько 100 метрів від українського кордону. У грудні президенти України та рф підписали “Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки”, проте ключові питання делімітації кордону залишилися невирішеними. У квітні 2004 року угоду про державний кордон було ратифіковано, але морську акваторію так і не поділили. Лише у липні 2005 року після нових переговорів рф офіційно визнала належність Україні острова Тузла та прилеглих вод, проте МЗС росії уточнило, що “правовий статус острова лишається невизначеним”.
До 2014 року Тузла перебувала під контролем України. Після окупації Криму вона перейшла під фактичну владу рф, і саме через цей острів були прокладені опори так званого “Керченського мосту”. У квітні 2018 року окупаційна адміністрація Криму передала росії ділянку Тузли площею понад 6,5 тисяч квадратних метрів, що викликало гостре засудження уряду України та заклики міжнародної спільноти не визнавати цей крок.
Події 2003 року багато українських і західних аналітиків називали “пробною війною” кремля перед окупацією Криму. У підсумку вони засвідчили, що росія готова застосовувати гібридні методи тиску, створювати штучні конфлікти й діяти в прикордонних зонах у спосіб, який через десять років повторився вже у форматі повноцінної окупації Криму.