Ця дата була встановлена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 65/209 від 21 грудня 2010 року. Першим міжнародно-правовим актом, яким гарантується абсолютне право людини не піддаватися насильницьким зникненням, стала Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Україна приєдналась до цієї Конвенції у 2015 році.

З моменту початку війни у 2014 році та особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році практика насильницьких зникнень стала однією з розповсюджених методів залякування громадян на тимчасово окупованих територіях України. Наразі не встановлена точна кількість людей, зниклих від початку окупації у Криму, однак, ми можемо казати про близько 60 осіб. Найбільша хвиля зникнень відбувалася у перший місяць окупації Криму, тоді було зафіксовано біля таких 20 випадків.

Насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцеперебування зниклої особи, внаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

За даними громадської організації “Крим-SOS” (Дослідження “Насильницькі зникнення в Криму за період окупацією Російською Федерацією в 2014–2020 роках”), станом на серпень 2020 року шість жертв насильницьких викрадень у Криму були знайдені мертвими, а доля ще 15 залишається невідомою.

У 11 з 15 згаданих випадків є докази причетності державних органів росії або підконтрольних росії організації до насильницьких зникнень. Це зниклі Валерій Ващук, Іван Бондарець, Василь Черниш, Тимур Шаймарданов, Сейран Зінедінов, Іслям Джеппаров, Джевдет Іслямов, Федір Костенко, Мухтар Арісланов, Арсен Алієв та Ервін Ібрагімов.

Знаковим є зникнення Ервіна Ібрагімова, члена виконавчої ради Всесвітнього конгресу кримських татар та члена регіонального Меджлісу кримськотатарського народу. Його викрали 24 травня 2016 року у Бахчисараї, досі його місце перебування невідоме. 

Цей випадок, як і інші зникнення, підпадає під визначення воєнного злочину та злочину проти людяності, і є частиною широкомасштабних та систематичних нападів на проукраїнських активістів, зокрема кримських татар або їхніх родичів. Важливо зазначити, що окупаційні “правоохоронні органи” не провели ефективного розслідування жодної зі справ насильницьких зникнень.