Щороку 30 серпня міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Цей день покликаний привернути увагу до долі людей, яких незаконно позбавили волі, а інформацію про їхнє місцеперебування приховують, а також до становища їхніх родин, які місяцями й роками залишаються у невідомості.

Насильницьким зникненням є арешт, затримання, викрадення або інша форма позбавлення волі, вчинена представниками держави або особами, які діють з її дозволу, за її підтримки чи згоди, з подальшою відмовою визнати факт позбавлення волі або приховуванням інформації про долю чи місцеперебування людини.

Після початку тимчасової окупації Кримського півострова російською федерацією у 2014 році насильницькі зникнення стали одним з інструментів переслідування, залякування та придушення спротиву. Спочатку основними мішенями були проукраїнські активісти, журналісти, правозахисники та представники кримськотатарського народу. Згодом коло жертв суттєво розширилося: переслідувань зазнають також люди через зв’язки з підконтрольною Уряду України територією, відмову від співпраці з окупаційною адміністрацією або інші прояви проукраїнської позиції.

За даними громадської організації “Кримський процес”, упродовж 2014–2026 років на тимчасово окупованій території Криму зафіксовано щонайменше 125 випадків насильницьких зникнень. У 39 випадках доля людей залишається невідомою. Водночас з 2023 року 62 людини стали жертвами насильницьких зникнень із тривалим позбавленням волі, щонайменше 24 з них залишаються без правового статусу та утримуються у повній ізоляції.

Правозахисники наголошують, що йдеться не про поодинокі випадки, а про системну практику. Після викрадення людину можуть утримувати без зв’язку із зовнішнім світом, без доступу до адвоката, медичної допомоги та родини. Задокументовано випадки катувань і психологічного тиску. У подальшому незаконне позбавлення волі нерідко намагаються формально “легалізувати” шляхом висунення кримінальних обвинувачень, не визнаючи попередній період фактичного утримання. У дослідженні правозахисних організацій ключова роль у здійсненні та координації таких дій відводиться федеральній службі безпеки російської федерації.

Одним із найбільш відомих прикладів залишається викрадення кримськотатарського активіста Ервіна Ібрагімова. 24 травня 2016 року його викрали поблизу Бахчисарая. Подію зафіксувала камера відеоспостереження. Через десять років після викрадення доля та місцеперебування Ервіна Ібрагімова залишаються невідомими.

Насильницьке зникнення завдає тривалої шкоди не лише безпосередній жертві, а й її близьким. Родини роками можуть не мати жодної достовірної інформації про місцеперебування та стан своїх рідних, самостійно шукати відомості, звертатися до державних органів, правозахисних і міжнародних організацій та водночас зазнавати додаткового тиску й психологічної травматизації.

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень встановлює абсолютну заборону цієї практики: жодні виняткові обставини, зокрема стан війни, не можуть бути її виправданням. Україна приєдналася до Конвенції у 2015 році. Широкомасштабна або систематична практика насильницьких зникнень за визначених міжнародним правом умов становить злочин проти людяності.

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим наголошує: російська федерація як держава-окупант має припинити практику насильницьких зникнень і незаконного позбавлення волі цивільних осіб, надати повну інформацію про їхню долю, місцеперебування, стан здоров’я та правовий статус, забезпечити доступ до адвокатів, медичної допомоги й контактів із родинами, а також безперешкодний доступ міжнародних моніторингових механізмів до місць утримання.

У Міжнародний день жертв насильницьких зникнень ми згадуємо кожного і кожну, кого російська окупація позбавила свободи та права бути почутими. Доля кожної людини має бути встановлена, незаконно позбавлені волі — звільнені, а причетні до цих злочинів — притягнуті до відповідальності.