5 листопада (24 жовтня за старим стилем) 1854 року об’єднані війська Великої Британії та Франції зійшлися в смертельній сутичці з військами Російської імперії поблизу міста Інкерман, що під Севастополем.
Битва сталась під час Кримської війни, що розпочалась у жовтні 1853 року.
Після висадки в Криму 14 вересня 1854 року союзники завдали поразки російським військам на річці Алма (Альма), в районі села Бурлюк (зараз Віліно), закріпилися в Балаклаві й на підходах до Севастополя. За задумом російського командування, нова битва мала зірвати генеральний штурм міста, намічений союзниками на 6 листопада.
Російські війська чисельністю 19-35 тисяч осіб під командуванням генерала Фьодора Соймонова атакували позиції британців, де знаходилося близько 3-8 тисяч осіб. Варто зазначити, що битва відбулася не в самому Інкермані, а на південь від нього, на плато між Кілен-балкою та долиною річки Чоргуна (Чорна). Це був найзручніший для атаки шлях зі сторони Балаклави, але він же був й найбільш небезпечний у разі невдачі.
Вранішня атака російських військ була замаскована сильним туманом. Піднявшись по сирих і крутих схилах балки, російські полки застали британські війська зненацька. Густий туман заважав командуванню віддавати накази солдатам, а сама битва мала дещо хаотичний характер — сутички часто траплялись між підрозділами, меншими за роту (100-300 чоловік).
Загін генерала Соймонова вибив британців з укріплень, але не зміг їх утримати й відступив. Потенційний черговий російський наступ міг би змінити хід битви і принести перемогу росіянам, однак через туман російський командувач не мав уявлення про важке становище британців, які зазнали вагомих втрат. Натомість, Соймонов очікував російських підкріплень генерала Прокофія Павлова з його 16-тисячним загоном. Але і британці отримали підкріплення.
В один з моментів битви сталась дивна і малоймовірна черга подій: російського командувача Соймонова застрелив британський стрілець. На пості командувача його замінив полковник Пристовойтов, якого застрелили через декілька хвилин. За ним командування очолив полковник Уважнов-Александров, якого теж було вбито згасаючим британським вогнем. До приходу підкріплень Павлова військо було фактично без командування.
Британським військам на підмогу підійшли французи, але невеликими силами, приблизно 8 тисяч осіб, оскільки французькі війська у той час захищали Балаклаву, на підступах до якої теж починалися бої.
Вступ до бою французьких військ переламав хід битви. Її результат вирішила перевага в озброєнні — французи та британці мали далекобійні та швидкострільні рушниці з кулями Міньє. Російські ж війська були досі оснащені застарілими гладкоствольними мушкетами.
Об 11-й годині росіянами був даний сигнал до відходу на попередні позиції, і саме в цей час вони зазнали найбільших втрат від французької картечі.
За результатами битви, втрати російських військ становили близько 2 988 загиблих, 6 151 поранений, 1 590 зниклих безвісти, тоді як союзники втратили 462 загиблими, 1 952 пораненими і 198 зниклими безвісти у Сполученого Королівства, та 130 загиблими і 750 пораненими у Франції.
Російська армія програла в цій битві, але через важкі втрати союзники були змушені відкласти генеральний штурм Севастополя, запланований на наступний день.
Інкерманська битва показала не тільки технологічну, але й організаційну відсталість армії російської імперії: так, у російського штабу навіть не було карти Сапун-гори і Кілен-балочного плато, де відбувалися бойові дії, а командири загонів не знали місцевості й збивалися з дороги. Крім того, контратака супротивника сталася в умовах пасивності з боку інших російських підрозділів, зокрема, резерву під командою генерала Осипа Жабокритского.