Україна має давню морську історію, а українські моряки завжди відігравали важливу роль у захисті нашої держави. У цей день згадуємо людей, які присвятили себе службі на флоті — від козацьких походів до сучасної війни. Це історія витримки, професіоналізму і боротьби за свободу.

Історія українського флоту починається задовго до створення сучасних ВМС. Ще у XVI–XVII століттях запорізькі козаки здійснювали морські походи, що стали важливою частиною нашої військової історії. Їхні “чайки” досягали берегів Османської імперії, здійснюючи раптові рейди та звільняючи полонених. Одним із найвідоміших таких походів був похід 1616 року під проводом Петра Сагайдачного, під час якого козаки розгромили турецький флот під Синопом і звільнили бранців у Каффі.

Після знищення Запорізької Січі у 1775 році традиція українського флоту була перервана — козацькі морські сили перестали існувати як окрема структура. У 1917 році екіпаж есмінця “Завидний” одним із перших підняв український прапор, а восени того ж року було засновано морське міністерство УНР. Попри ці зусилля, через нестабільність і зовнішнє втручання реалізувати задум повністю не вдалося — уже у 1918 році більшість українських кораблів перейшла під контроль інших сил. Частина кораблів була інтернована або перейшла до складу інших флотів, що унеможливило повноцінне формування національного морського флоту.

Справжнє відродження українського флоту почалося після проголошення незалежності України. У січні 1992 року Президент Леонід Кравчук закликав моряків Чорноморського флоту присягнути на вірність Україні, і вже перші підрозділи флоту виконали цей заклик. А 5 квітня того ж року було підписано указ про створення Військово-Морських Сил України — почалася нова доба для флоту незалежної держави.

Уже 24 серпня 1996 року в Севастополі відбувся перший військово-морський парад з нагоди Дня Незалежності, а 1 серпня 1997-го вперше відзначили День ВМС України. Флот поступово зміцнювався: з’являлися нові кораблі й катери, формувалися частини морської піхоти, берегової оборони, авіаційні та спеціальні підрозділи.

З 2006 по 2011 рік День ВМС святкували у першу неділю липня. Востаннє перед окупацією Криму великий парад українського флоту відбувся в Севастополі 28 липня 2013 року. Менш ніж за рік потому українські моряки опинилися перед одним із найважчих випробувань у новітній історії — повномасштабною операцією росії із захоплення Криму.

У лютому–березні 2014 року українські військові частини на півострові опинилися в блокаді. Попри тиск, зраду окремих командирів і відсутність чітких наказів, тисячі моряків залишалися вірними присязі. Саме тоді загинув один із перших українських військовослужбовців у цій війні — старший прапорщик Сергій Кокурін. Він був убитий 18 березня 2014 року під час збройного штурму 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі. 

Унаслідок окупації понад 80% українських кораблів, техніки й інфраструктури були захоплені або знищені. Частину суден, зокрема фрегат “Гетьман Сагайдачний”, вдалося вивести до Одеси й Очакова — саме там почалося відновлення флоту. У надзвичайно складних умовах створювали нові підрозділи, перебудовували систему берегової оборони, формували сучасну морську піхоту. Моряки, разом із добровольцями та місцевою владою, брали участь у стабілізації ситуації на півдні — у Миколаївській та Одеській областях. Уже восени того ж року морські піхотинці ВМС взяли участь у боях на сході України, доводячи свою стійкість і професіоналізм у нових умовах війни.

І знову — фронт. З початком широкомасштабного вторгнення у 2022 році флот адаптувався до нової реальності. Малі катери, безпілотники, ракети “Нептун”, “Ольха”, надводні дрони — українські моряки вміло використовують сучасні асиметричні засоби. У перші дні війни ВМС разом із прикордонниками відбили морський десант під Маріуполем.

Квітень 2022-го: ракетний крейсер “Москва” — флагман чорноморського флоту рф — йде на дно після удару українських берегових ракет. Цей символ російської присутності в Чорному морі став також символом її краху. 24 березня 2022-го українські сили знищили десантний корабель “Саратов” у порту Бердянськ. Кадри палаючого корабля облетіли весь світ і стали новою іконою спротиву. Українські моряки довели: навіть без численного флоту можна змінювати хід війни — завдяки розуму, сміливості й новітнім технологіям.

Навіть не маючи кількісної та бойової переваги — український флот знищив десятки російських суден, змусивши чорноморський флот рф триматися на відстані від українського узбережжя.

Сьогодні Військово-Морські Сили України відроджуються. Це відновлення — не тільки про техніку, а про людей: вірних присязі, рішучих, вільних. Тих, хто не залишив свій прапор у Криму, хто стояв під Маріуполем, хто запускав дрони в акваторії Чорного моря. Тих, хто далі бореться — за кожен метр землі, за кожну милю моря.