8 травня (20 травня за новим стилем) 1873 року у Бахчисараї народився Серая Шапшал — видатний караїмський діяч, вчений-сходознавець, тюрколог і багаторічний духовний лідер караїмської спільноти.

Свою освіту Серая Шапшал здобув у Петербурзькому університеті, спеціалізуючись на східних мовах. Уже під час навчання, у 1896 році, він опублікував першу наукову працю — “Караїми та Чуфут-Кале в Криму”. У 1899 році закінчив університет із дипломом першого ступеня і залишився працювати при кафедрі під керівництвом відомого професора В. Д. Смирнова. У 1901 році був відряджений до Персії (Іран), де викладав у Тебризі, а згодом став наставником спадкоємця трону, майбутнього шаха Мохаммеда Алі. За службу при дворі отримав почесне звання “Наставник шаха” та титул хана. Вважалося, що він мав вплив на розпуск перського парламенту під час революції 1905–1907 років. Після повалення шаха повернувся до Росії.

У 1909–1916 роках Шапшал працював перекладачем у МЗС, викладав турецьку мову в Петербурзькому університеті, входив до академічних товариств, зокрема Російського археологічного та географічного, а також був заступником голови Товариства російських орієнталістів. У 1915 році його було обрано гахамом Таврійського і Одеського караїмського духовного правління. Він заснував богадільню “Ярдим” для літніх жінок у Євпаторії, Караїмську національну раду, бібліотеку-музей “Карай-Бітіклігі”, де зберігалися тисячі унікальних рукописів.

Після еміграції в 1920-х рр. мешкав у Туреччині, здійснив паломництво до Єрусалима у 1921 році, а у 1928 році був урочисто інтронізований як гахам караїмів Польської Республіки у місті Вільнюс (сучасна столиця Литви, тоді — польське місто Вільно), очоливши усі караїмські громади Польщі та Литви. На цій посаді Шапшал здійснив низку реформ, спрямованих на збереження караїмів як окремого етносу з власною релігією. Він послідовно відстоював тезу про негебрейське (тюркське) походження караїмів і їхню самостійність від юдейської традиції. Це лягло в основу доктрини деіудаїзації караїмської віри та історії, фундатором якої вважають саме Шапшала. Зокрема, з його ініціативи в караїмських школах було скасовано викладання івриту, традиційні єврейські свята і місяці переіменовано тюркськими мовами. До того ж він активно намагався підкреслити близькість релігійного вчення караїмів до раннього християнства та навіть ісламу, акцентуючи на монотеїзмі та спільних пророках, а не на Мойсеєвому Законі.

У роки Другої світової війни твердження Шапшала про тюркське коріння караїмів стали питанням життя і смерті для громади. В 1939 р., перед загрозою нацистських переслідувань, Шапшал звернувся до расових експертів Третього Райху з проханням офіційно визнати караїмів окремим від євреїв народом. Німецька адміністрація прислухалася: було залучено комісію істориків, які, попри власні сумніви до війни, підтвердили версію Шапшала про тюркське походження караїмів – цим вони фактично врятували європейських караїмів від Голокосту.

Після війни мешкав у Вільнюсі, працював в Академії наук Литовської РСР, досліджував історію, мову та культуру караїмів, спільно з Миколою Баскаковим підготував “Караїмсько-російсько-польський словник” (опублікований 1974 року).

Він здобув міжнародне наукове визнання: у 1930 році Львівський університет надав йому ступінь доктора філософії, у 1935 році став віцеголовою Польського товариства орієнталістів, а в 1939 — професором східних мов у Вільнюському університеті. У 1955 році йому було присвоєно ступінь доктора філологічних наук СРСР. Шапшал активно публікувався в орієнталістичних виданнях, залишивши потужну наукову й духовну спадщину.

Помер Серая Шапшал у 1961 році у Вільнюсі, був похований на місцевому караїмському кладовищі.