У Ханському палаці в Бахчисараї 108 років тому відкрили Перший Курултай кримськотатарського народу. Перший національний з’їзд 9 грудня 1917 року (26 листопада за старим стилем) вкотре засвідчив, що кримські татари прагнуть самовизначення.
Перед Першим Курултаєм серед кримських татар швидко зростав національний рух. У лютому 1917 року на зборах Кримського мусульманського благодійного товариства створили Тимчасовий мусульманський революційний комітет, що мав об’єднати громаду й упорядкувати політичне життя в умовах революції. Комітет організував вибори місцевих представників, а вже 7 квітня (25 березня за старим стилем) у Сімферополі скликав великий Всекримський мусульманський з’їзд. На нього приїхали близько півтори тисячі делегатів — фактично всі активні представники кримськотатарської спільноти Криму.
З’їзд обрав Тимчасовий Кримсько-Мусульманський виконавчий комітет, який очолив 32-річний Номан Челебіджіхан. Він став і першим демократично обраним муфтієм — духовним лідером мусульман Криму, а також Польщі, Литви та Білорусі. До цього муфтіїв призначала влада, тож їхня легітимність залежала не від громади, а від держави. Обрання Челебіджіхана вперше дало кримським татарам можливість самостійно визначати свого духовного й національного представника. Пізніше на основі цього комітету сформували Кримськотатарський Мусульманський Виконавчий Комітет, який продовжив керувати національним рухом під його проводом.
А у листопаді 1917 року відбулися вибори до першого Курултаю, і до нього увійшло 76 делегатів. Серед них були п’ять жінок — унікальний випадок для тюркського та ісламського світу того часу. Жінки тоді могли входити до представницьких органів, але не до керівництва. А в кримськотатарському Курултаї одна із п’яти співголів — Шефіка Гаспринська — була саме жінкою.
Засідання Першого Курултаю з перервами тривали 18 днів — до 26 грудня. Делегати обговорювали, яким має бути державний устрій Криму, як будувати взаємини з іншими народами півострова, ухвалювали закони, формували органи влади.
Перший Курултай оголосив про створення Кримської Народної Республіки та ухвалив національну Конституцію. Вона закріплювала загальне виборче право, рівність чоловіків і жінок, скасування звань та станових привілеїв, порядок роботи парламенту і формування уряду. Таким чином остаточно сформували національну систему самоврядування, а національний уряд — Директорію — очолив Номан Челебіджіхан.
Курултай разом із Радою народних представників Таврійської губернії готували Всекримські установчі збори, на яких планували остаточно затвердити статус Кримської Народної Республіки.
У січні 1918 року більшовики розпустили Курултай і Раду народних представників,Челебіджіхана ж схопили, відправивши до Севастополя, і 23 лютого 1918 року, під час масових страт у місті, його розстріляли одними з перших, у підсумку скинувши тіло в море. Загалом уСевастополі 22–24 лютого більшовики вбили близько 600 кримських татар.
Лише через 74 роки кримські татари змогли зібрати Другий Курултай. Він відбувся 26–30 червня 1991 року в Сімферополі — ще за існування СРСР. Дозвіл на проведення надали не одразу, адже делегати мали приїхати з різних країн, де роками жили у вигнанні. Підготовка тривала понад рік, за цей час обрали 255 делегатів з Криму, материкової України, Узбекистану, Таджикистану, Литви, Латвії, Казахстану та Киргизстану. Вони ухвалили Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, обрали Меджліс та його керівництво: головою став Мустафа Джемілєв, заступником — Рефат Чубаров.
Остання позачергова сесія Курултаю відбулася 29 березня 2014 року в Бахчисараї — вже після російської окупації Криму. Подальша робота стала неможливою: 26 квітня окупаційний “верховний суд” у Криму визнав Меджліс кримськотатарського народу «екстремістською організацією» і заборонив його діяльність.
Курултай мав би збиратися раз на п’ять років і складатися з 250 делегатів: 200 обирають мажоритарно, ще 50 делегують кримськотатарські організації. Але після шостого Курултаю, що відбувся у 2013 році, новий склад так і не змогли обрати.
Через окупацію провести вільні вибори неможливо, а зібрати необхідний кворум у 51% теж не виходить — більшість делегатів живе на окупованих територіях і за участь у будь-яких подібних заходах вони ризикують опинитися в російських тюрмах. За ці роки частина делегатів стала колаборантами, частина — померла, тому нинішній склад фактично розсіяний і вже давно не налічує 250 людей.