Чотири роки тому, 29 квітня 2022 року, в тимчасово окупованому Криму російські силовики викрали Ірину Данилович — медсестру, громадянську журналістку і правозахисницю. Сьогодні Ірина — політув’язнена, яку росія засудила за сфабрикованими обвинуваченнями.
До затримання вона працювала медсестрою в реабілітаційному центрі в Коктебелі, вела соцмережі та писала про становище медиків в окупованому Криму. Вона була однією з перших кореспонденток “Кримського процесу”, підтримувала кримськотатарських активістів у окупаційних “судах”. Через це неодноразово зазнавала тиску.
У день зникнення вона поверталася додому після нічної зміни. Дорогою її силоміць заштовхали в автомобіль і вивезли. Понад тиждень рідні не знали, де вона і що з нею. У цей час Ірину тримали в підвалі, били, погрожували, майже не годували і не давали користуватися туалетом.
Тим часом у її будинку провели обшук і вилучили техніку та особисті речі. А вже згодом з’явилася офіційна версія причини затримання — “зберігання вибухівки”. Саме вона стала основою кримінальної справи. Як “доказ” — вибухова речовина, яку, за твердженням силовиків, знайшли в її сумці. Водночас у матеріалах справи немає чітких обставин: ні де, ні коли, ні за яких умов вона її отримала. Сама Ірина наполягає, що вибухівку підкинули вже після того, як змусили її підписати зізнання.
Адвокат зміг знайти її лише 11 травня — у СІЗО Сімферополя. “Суд” відбувався за зачиненими дверима. Обвинувачення будували на сумнівних доказах, а “свідки” користувалися матеріалами справи прямо під час допитів. У підсумку Ірину засудили майже до семи років колонії та штрафу.
У СІЗО вона почала втрачати слух на одне вухо, з’явилися постійний шум, біль і запаморочення. Вона повідомляла про побиття та психологічний тиск. Щоб домогтися медичної допомоги, оголошувала голодування, але після обіцянок лікування припиняла його — і ці “обіцянки” окупанти не виконували.
Пізніше Ірину етапували до жіночої колонії в ставропольському краї росії. Там ситуація не покращилася. Антисанітарія, обмежений доступ до ліків і повне ігнорування рекомендацій лікарів стали частиною повсякденності. Ліки видають лише двічі на тиждень і в обмежений час — їх фізично не вистачає на всіх. Через це виникають конфлікти між ув’язненими, але Ірина в них не бере участі і в результаті місяцями залишається без необхідних препаратів. Ба більше, адміністрація створює додаткові умови, що шкодять її здоров’ю — зокрема, тривалий гучний шум попри проблеми зі слухом.
Усе це — не окремі порушення, а системна практика. Викрадення, катування, фабрикація справ і нелюдські умови утримання — це грубі порушення міжнародного гуманітарного права. Історія Ірини Данилович — один із багатьох прикладів того, як росія використовує кримінальні переслідування як інструмент тиску на цивільних в окупації.